МАРШРУТКА

Не так давно мені довелося скористатися послугами маршрутного таксі (точніше - мініавто-буса), що здійснював рейс - Київ-Тарасівка. Мушу сказа-ти, що вражень, якими я "зба-гатилася" під час цієї невеличкої подорожі, мені вистачило надов-го. Несподівано приємним стало те, що наші громадяни нарешті навчилися трохи поважати один одного - замість неорганізованого натовпу, де кожен намагається пропхатися, як уміє, люди вишикувалися у чергу. Боюсь, що на цьому позитив себе й вичерпав. Замість того, щоб вирушити о 12.05, як це обумовлювалося розкладом, таксі "відчалило" десь за півгодини. Водій, вочевидь, планував надолужити втрачений час на трасі. На запитання водія, куди їду, я відповіла, що до Віненців, і спитала, чи їхатиме він вулицею, яка проходить повз мій будиночок. "Так це ж уже Лецьки, тому з вас 8 гривень". Я зауважила, що згідно з адміністративним поділом, моя дача знаходиться все ж таки у Віненцях. 
"Нехай буде по-вашому, давайте 7.50", - підсумував водій. "Добре, - кажу, - тепер прошу вас дати мені квиток". Тицьнувши мені усю пачку, він кинув: "На, забери собі всі". Не буду описувати те, що відбувалося далі, скажу лише, що вразив мене не стільки хамовато-панібратський тон водія, як те, що ніхто з пасажирів не отримав квитків і не вимагав їх. А далі була гучна музика, і "ліві", "стоячі", пасажири, що підсідали вже на трасі (всі ж хочуть їхати - непереборний аргумент!), було й перевищення швидкості, і порушення правил обгону…. 
Майже щодня ми чуємо про аварії, спричинені недисциплінованістю водіїв автобусів та маршруток. Майже щодня нам повідомляють про жертви дорожніх пригод. Майже щодня кожен із нас стикається із безліччю начебто безневинних, але все ж порушень, наших з вами прав. Що змушує нас мовчати? Логічною відповіддю на це запитання може бути - тотальний правовий нігілізм. Він не дає нам, пасажирам, вимагати на законних підставах квитка за проїзд. На цьому маленькому неоковирному папірці чорним по білому записано, що він є страховим полісом обов'язкового особистого страхування. Тотальний правовий нігілізм змушує водія грубо порушувати правила, наражаючи наше з вами здоров'я і життя на небезпеку. А хто ж тоді відшкодує бабусі з відром, якщо вона впаде на це відро при різкому гальмуванні і зламає собі ногу, кошти за лікування, не кажучи вже про моральні збитки? "Начальство теж порушує правила, чому ж я повинен їх поважати? - парирував водій. - Риба з голови гниє". Все. Убивчий аргумент. Спадок минулого, що сидить у нас з вами ще з добільшовицьких часів, не хоче відпускати. Замість того, щоб і "ми" - громадяни, і "вони" - влада поважали закони, пост-радянська людина намагається у будь-який спосіб стати одним із тих, хто на ці закони в буквальному смислі плює. "Ми не в Америці, забули, де живете?" Так, - думаю, - де я живу, забути мені аж ніяк не дадуть. Ще, мабуть, не скоро ми навчимося поважати права один одного. Ще не скоро водій чемно вітатиметься з вами, кластиме ваш багаж до багажного відділення і вестиме транспорт, строго дотримуючись правил дорожнього руху.
Що ж робити? - спитаєте. "Плекай свій сад", тобто почни з себе, сказав колись великий просвітитель Вольтер, закладаючи цією маленькою фразою основи громадянського суспільства.
(Мій квиток було видано на АС Дарниця до АС Віненці, рейс 3677, місце 2, час відправлення - 12.05, дата - 7 липня 2004. На печатці зазначено, що автобус належить п.п. Марченюк В. М., код ЗКПО 2352408353).

Світлана Шліпченко