ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА У РОЗПАЛІ

Час від часу журналістські потреби у пошуках інформації заносили мене на російські телевізійні канали. Послухавши то ОРТ, то РТР, я, очманіла, вискакувала на вулицю і бігла на знаменитий Майдан - перевірити, чи там все в порядку, чи, як стверджували російські тележурналісти, там повно дітлахів і нетверезих молодиків... На Майдані все було просто чудово! Усміхнені літні люди з помаранчевими стрічками і прапорцями. Напрочуд чемні молоді люди студентсько-пассіонарської зовнішності. Бізнесмени у дорогому вбранні та пенсіонери у стареньких пальтечках. Жінки у розкішних шубах з термосами у руках і дідугани з військовими орденами і порізаним на бутерброди хлібом. Всі жили однаковими думками і сподіваннями, і справді - нас було багато, і нас неможливо було подолати. 
Шкода, що замовні програми і репортажі прокремлівських телеканалів подолали за якісь лічені години все, чого так довго намагалися досягти народи України і Росії: подолали щойно народжені не "старшо-сестринські" і "молодшо-сестринські" стосунки між двома народами, перетворивши їх на прохолодну відчуженість. Минуть місяці, якщо не роки, потрібні для подолання оцієї відчуженості... Людям у Москві і Києві, Пітері та Львові доведеться по-новому звикати до існування незалежної України на тлі проімперського Кремля і навпаки. Українцям знову доведеться пояснювати своїм родичам і друзям, які мешкають у Росії, що не буде ніяких "Берлінських мурів" між двома сусідніми державами (хіба що віце-спікер Державної Думи Росії В. Жириновський "протягне" крізь парламент якийсь декрет з цього приводу), що нікуди Україна від сусідки Росії не втече (нереально), хіба що торговельно-економічні та політичні відносини офіційного Києва з усією світовою спільнотою ґрунтуватимуться на національних інтересах українського народу. І так далі, і так далі, і так далі...
А поки що інформаційна війна Росії стосовно нової української влади точиться за всіма відповідними постулатами, замішаними на брехні та необ’єктивності. Подібне відбувалося до останнього часу в інформаційних відносинах Кремля з державами Балтії, але відтоді як Естонія, Латвія і Литва стали членами Європейського Союзу і НАТО, Москві довелося зменшити оберти. На радість кремлівським брехунцям, тепер можна з Україною поборотися - адже на теренах українських мешкає кілька мільйонів етнічних росіян та російськомовних українців! Їх же там утискають "бандери - ющенківці", а ще більше дістають "американська дружина Ющенка" і "навіжена" Тимошенко! Росіяни, всі на захист братів і сестер в Україні!
Слухаючи подібні заклики, згадую не стільки роки радянської антикапіталістичної пропаганди, а теперішний київський Майдан. На Майдані стояли сотні і тисячі етнічних росіян і так званих "російськомовних українців": вони вивчали потроху українську мову, жваво обговорювали з приїжджими "бандерами" з Галичини і селянами з Одещини правозахисні проблеми, ділилися враженнями від Помаранчевої революції і сподіваннями на нову владу. І з однаковим скептицизмом висловлювалися з приводу російського втручання в життя України, критикували інформаційну війну, розпочату Кремлем, і щиро шкодували, що російський телеглядач обмежений у правах на правдиву інформацію з України. І якась жіночка радісно повідомляла, що вона росіянка і випадково потрапила у листопаді до Києва і залишилась на час Помаранчевої революції, і міркує, чи не вийти з громадянства Росії і не взяти українське громадянство... Своє рішення пані мотивувала просто: "Мені соромно за російських керівників і журналістів! Я пишаюся українцями! Я хочу бути з Україною!". Шкода, що російські можновладці і власники інформаційного простору Росії дещо інакше розуміють, що таке бути з Україною.

Богдана Костюк