ТОРГІВЛЯ ЗБРОЄЮ : «ЗА», «ПРОТИ»...

Висновки, що стосуються ставлення українського населення до збройового бізнесу, базуються на результатах національного соціологічного дослідження, проведеного на замовлення Центру досліджень армії, конверсії і роззброювання. Опитування було проведено соціологічною службою Національного інституту стратегічних досліджень (НІСД) з 7 по 19 квітня 2004 р. у 86 населених пунктах усіх територіально-адміністративних одиниць України: 24 областях, Автономній Республіці Крим, в містах Києві та Севастополі. У цілому вийшла багатоступінчаста квотна вибірка, що по статі, вікові, освіті, типові розселення й областях України відображає ставлення дорослого (у віці старше 18 років) населення країни. Соціологічною службою НІСД було опитано 1800 респондентів. При цьому випадкова похибка опитування не перевищує 2,3% (з вірогідністю 0,954). 

Таблиця 1  Ставлення населення різних регіонів України та різних вікових груп до  участі України у торгівлі зброєю на світовому ринку, в %

Аналіз відповідей на це питання свідчить, що рівень інформованості громадян України досить низький. Крім того, опитування показує (табл. 1), що ставлення до торгівлі зброєю далеко неоднозначне. Фактично 2/5 громадян у більшій чи меншій мірі підтримують активність України на міжнародному ринку озброєнь, ще 2/5 - навпаки, не підтримують. Майже п'ята частина громадян не змогла визначитися з відповіддю. Керівник соціологічної служби Національного інституту стратегічних досліджень Віктор Небоженко відзначає, що серед противників торгівлі зброєю, незначно переважають категоричні оцінки (зовсім не підтримую, тому що зброя продається тільки сумнівним режимам), а 2/3 прихильників підтримують її лише в основному (якщо вона не шкодить іміджеві держави). Це дозволяє зробити висновок, що суспільство доволі упереджено ставиться до продажу зброї. 
Якщо розглядати ставлення до цієї проблеми в різних регіонах України, що відрізняються геополітичними орієнтаціями жителів і роллю підприємств ВПК в економіці, то не можна не помітити, що в Західній Україні (Закарпаття, Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська і Чернівецька області) кількість прихильників торгівлі зброєю (46%) значно перевищує кількість противників (35%). Така ж ситуація склалася й у Південній Україні (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, Крим і м. Севастополь): 45% респондентів підтримують збройову торгівлю, 30% - виступають проти. У той же час у Східній Україні (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська, Сумська і Чернігівська області), де зосереджена велика частина підприємств українського ВПК, ситуація протилежна: противників збройного бізнесу - 51%, а прихильників - лише 34%. Соціологи вважають, що така відмінність у ставленні жителів різних регіонів до торгівлі зброєю обумовлена скоріше геополітичними факторами, ніж раціонально-економічними. 
У той же час розбіжності між поколіннями у ставленні до торгівлі зброєю цього не підтверджують. Адже між молоддю і людьми пенсійного віку, що спостерігали різні періоди життя українського суспільства, майже немає суттєвих статистичних розбіжностей: вони ставляться до цієї проблеми скоріше негативно, ніж позитивно. І це всупереч прозахідній орієнтації молоді України і радянсько-російській орієнтації людей старшого покоління. Позитивно до торгівлі зброєю ставляться люди зрілого працездатного віку, яких більше за все турбує наявність робочих місць і доходів для утримування сім'ї.

Віриш - не віриш? 

Неоднозначність у ставленні громадян до торгівлі зброєю тісно повязана з оцінками обґрунтованості обвинувачень України в незаконній торгівлі небезпечною продукцією, що періодично звучать у вітчизняних і закордонних мас-медіа. Хоча й у цьому питанні переважають невизначені позиції респондентів (табл. 2). 

Таблиця 2 Ставлення населення різних регіонів України до звинуваченняУкраїни у нелегальній торгівлі зброєю  на світовому  ринку, в %

Близько 50% опитаних або взагалі не чули про такі обвинувачення, або не цікавляться цим питанням, або не мають певної думки з цього приводу. Серед тих, хто має власну інтерпретацію обґрунтованості обвинувачень, виділяються дві групи. Першу становлять респонденти, що зовсім відкидають такі обвинувачення і вважають, що ці чутки розповсюджуються ворогами України. Адже найгучніша справа - обвинувачення української держави в незаконній торгівлі зброєю (так званий "кольчужний" скандал з приводу нібито проданих Саддаму Хусейну станцій пасивної радіоелектронної розвідки "Кольчуга") після захоплення американцями Іраку так і не було доведено. Іншу групу становлять ті, хто вважає, що обвинувачення в незаконних операціях на світовому ринку озброєнь частково обґрунтовані, оскільки Україна жодного разу однозначно не довела їхньої безпідставності. Навіть своїм громадянам. 
А ось прихильники позиції повної обґрунтованості обвинувачень міжнародного співтовариства в незаконній торгівлі зброєю становлять дуже невелику групу. І знову прихильниками обвинувачів України стали жителі Заходу і Півдня країни, а в Центральній і Східній Україні більш поширена протилежна думка. Фахівці Національного інституту стратегічних досліджень вважають, що навряд чи це обумовлено упередженим ставленням громадян Сходу і Центру України до торгівлі зброєю на світовому ринку. Адже прямої залежності між ставленням до торгівлі зброєю й оцінками обґрунтованості обвинувачень України в незаконних операціях зі зброєю не спостерігається (табл. 3). 

Таблица 3 Взаємозв’язок  ставлення  громадян до торгівлі зброєю і до оцінок обгрунтованості звинувачений Україні у нзаконній торгівлі зброєю на світовому ринку, у %

Примітно, що 42% серед безумовних прихильників торгівлі зброєю вважають обвинувачення України в незаконній торгівлі цілком або частково обґрунтованими, і лише 29% - необґрунтованими. При цьому 32% безумовних противників вважають обвинувачення тією чи іншою мірою обґрунтованими і 19% - абсолютно необґрунтованими. Серед проміжних груп, ставлення яких до торгівлі зброєю безпосередньо залежить від законності цих операцій, нараховується приблизно рівна кількість тих, хто вважає такі оцінки обґрунтованими і необґрунтованими. У будь-якому випадку, оцінки законності зовнішньоекономічних операцій України на світовому ринку озброєнь практично не впливають на ставлення громадян до участі країни в цій торгівлі в принципі. 

По-братерському чи порівну? 
Ще більше розмитим є ставлення громадян до співробітництва України з Росією щодо спільного виробництва зброї та її просуванні на світові ринки (табл. 4). Практично третина громадян тією чи іншою мірою підтримує таке співробітництво (35%), інша третина - не підтримує (35%). Майже 1/3 опитаних не визначилася зі своєю позицією або взагалі не цікавиться цим питанням (30%). 

Таблиця 4 Ставлення громадян різних регіонів України до співробітництва України і Росії у спільному виробництві зброї  для продажу на світовому ринку, в %

На думку соціологів НІСД, це свідчить про несформованість суспільної думки з даної проблеми, хоча в радянські часи український ВПК був інтегрований у російський, а структури які займалися просуванням радянської зброї на світові ринки, існували тільки в Москві. Крім того, усупереч негативному ставленню Західної України до економічного співробітництва й інтеграції з Росією, особливих розбіжностей між цим регіоном і східною частиною країни в даному питанні не спостерігається. 
Позитивніше до співробітництва (але тільки рівноправного) ставляться в південних областях, у Криму і Севастополі. В інших регіонах спостерігається приблизно рівна кількість прихильників і противників військового співробітництва України і Росії. 
Таким чином, неоднозначність з усього спектру питань, зафіксована соціологічним опитуванням, свідчить, з одного боку, про істотні розходження у сприйнятті збройового бізнесу громадянами України, з іншого - про відсутність у державі чіткої інформаційної стратегії, що повинна супроводжувати цю міжнародну діяльність. Такий стан справ значною мірою відображає й інтерпретацію самою українською владою питань сучасного військово-технічного співробітництва. Це чітко видно на прикладі взаємодії з Росією: значна частина керівників вітчизняного ВПК упевнена в необхідності робити ставки на російський капітал, у той час як інша частина можновладців стимулює пошук партнерів на Заході та в Азії. 
Варто визнати, що важливу роль у формуванні суспільної думки щодо питань збройового бізнесу зіграли засоби масової інформації, у тому числі закордонні. Слабка конкурентноздатність вітчизняного інформаційного простору і наявність полярних думок у середовищі журналістів призвели до занадто багатобарвної картини української торгівлі зброєю. 
Як видно, державним структурам, що виробляють політику військово-технічного співробітництва і займаються реалізацією зброї за межами країни, доведеться врахувати, що суспільна думка з цього приводу чітко ще не сформована. У зв'язку з цим відповідні державні установи повинні залучити до співробітництва неурядові громадські організації (що давно практикується у західних країнах), а також розвивати більш активну взаємодію із засобами масової інформації. Варто визнати, що, незважаючи на певні кроки, спрямовані на прозорість збройового бізнесу перед громадянами, у цій сфері залишається багато білих плям. Це, безумовно, шкодить самій державі. Така ситуація призвела до підвищеної незахищеності суспільства і дає привід пересічній людині значною мірою орієнтуватися на різнорідну інформацію мас-медіа. 

Дослідження завершене у квітні 2004 р.

Чому стурбовані чеські дилери зброї

Чеські виробники зброї звинувачують уряд в обмеженні експорту військової техніки. Активісти, які виступають проти торгівлі зброєю, сподіваються, що незабаром контроль за такою торгівлею стане ще жорсткішим. Міністр закордонних справ, на якого вже давно "тиснуть" громадські організації, зазначив, що процес видачі ліцензій на експорт став складнішим. Тепер, з прийняттям Чеською Республікою жорстких директив ЄС щодо експорту зброї, дилери цього військового товару опинилися перед серйозними перешкодами. 
За словами Джірі Гінека, президента Чеської асоціації оборонної промисловості, уряд нещодавно відхилив подання виробника зброї "Ceska zbrojovka" щодо експорту пістолетів до Колумбії. За повідомленням "Міжнародної Амністії", чеські фірми продавали озброєння цій країні протягом 1999 - 2002 років. Втім, вони постачали цей товар і до інших гарячих точок, в тому числі до Зімбабве та Шрі-Ланки. Гінек також сказав, що багато компаній, як тільки запідозрюють, що їхню експортну заявку буде відхилено, відкликають її".
Тим часом, як повідомило Чеське агентство новин, міністр промисловості й торгівлі Мілан Уран сказав, що уряд хоче запровадити жорсткіші правила щодо торгівлі зброєю. 
Барбора Печотова, координатор робочої групи з контролю над торгівлею зброєю, сподівається, що ці вдосконалення означають нову, більш рішучу позицію уряду. "Це схоже на прогрес, - каже Печотова, - але ми ще не можемо стверджувати, що існують загальні вдосконалення у системі контролю за експортом зброї".
Речник Міністерства закордонних справ Віт Колар повідомив, що протягом першої половини 2004 року міністерство відмовило у видачі приблизно 10 ліцензій на експорт зброї, вартістю близько 10 мільйонів крон ($385,000). 
У 2003 році за аналогічний період міністерство видало декілька сотень ліцензій на продаж військової техніки, вартістю в декілька сотень мільйонів крон. ("Prague Post")

Кодекс про торгівлю зброєю

Поточні зобов'язання, прийняті під час Вассенарської угоди ОБСЄ і ЄС. Вассенарська угода була з'їздом багатьох держав, мета якої -- вирішення проблем, пов'язаних із зброєю. Підписали цю угоду представники 33 держав, що є найбільшими світовими виробниками і експортерами зброї, включаючи США, країни-члени ЄС, східноєвропейські держави, а також Аргентину, Канаду, Японію, Нову Зеландію, Південну Корею і Туреччину. 

До Організації Безпеки і Співробітництва Європи (ОБСЄ) входить 55 країн Європи, Центральної Азії, Північної Америки. На цих двох з'їздах були прийняті певні принципи стосовно трансферту зброї і стабільного розвитку країн-імпортерів, такі як "Принципи врегулювання традиційних угод щодо торгівлі зброєю" 1993 року, "Документ ОБСЄ про вогнепальну і дрібну зброю" 2000 року, "Вассенарська угода про директиви щодо вогнепальної і дрібної зброї" 2002 року. Усі наведені документи вимагають від держав, учасників з'їздів, враховувати "тип і вартість експортованої зброї, орієнтуючись на становище (законна безпека, оборонні потреби) держави-імпортера, і на досягнення мінімального залучення людських і економічних ресурсів країни до процесу придбання озброєння".

Метою прийняття у червні 1998 року Норм ЄС було встановлення високих міжнародних стандартів, згідно з якими потрібно контролювати перевезенням зброї і стримувати цей процес. Стосується ця вимога усіх членів ЄС. Норми ЄС містять 8 критеріїв регулювання перевезення зброї. Восьмий критерій, до речі, -- це "відповідність типу і кількості зброї технічній оснащеності і економічній потужності держави-імпортера. Притому бажано, щоб країни задовольняли свої законні потреби у безпеці і обороні з мінімальним залученням людських і економічних ресурсів до процесу придбання озброєння". 

Основи стабільного розвитку країн-імпортерів зброєю викладені у принципах врегулювання традиційних угод щодо перевезення зброї 1993 року Організації Безпеки і Співробітництва Європи (ОБСЄ), у Кодексі Європейського Союзу 1998 року, документі ОБСЄ про вогнепальну і дрібну зброю 2000 року і Вассенарській угоді про директиви щодо вогнепальної і дрібної зброї. Однак дуже часто держави-експортери зброї не виконують прийнятих зобов'язань. 
Дві держави (найбільші експортери) -- Росія, що є членом ОБСЄ, і Китай -- не враховують фактору стабільного розвитку у своїх режимах ліцензування експорту зброї. Згідно з дослідженням, із 17 держав, що підписали Норми ЄС або Документ ОБСЄ,
- тільки 10 розглядали можливість відмовитися від ліцензії на експорт зброї через небезпеку стабільного розвитку країни-імпортера;
- тільки у 7 країнах зобов'язання, прийняті під час регіональної угоди, були втілені в їх національному режимі ліцензування (через національну політику, регулювання і законодавство);
- тільки 4 відмовлялися від ліцензії на експорт зброї через небезпеку стабільного розвитку країни-імпортера -- Болгарія, Нідерланди, Швеція та Великобританія;
- тільки у 2 державах -- Нідерландах і Великобританії, в процесі прийняття рішень щодо експорту зброї здійснюється консультування з Державним департаментом розвитку. 

Враховуючі цей критерій, "країни, члени ОБСЄ, у світлі інформації, наданій компетентними джерелами, такими як звіти UNDP, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Організації економічного співробітництва і розвитку, візьмуть до уваги, чи дуже заважатиме запропоноване постачання зброї стабільному розвитку країни-імпортера. При цьому вони оцінять порівняльні воєнні і соціальні витрати цієї країни, беручи до уваги допомогу Європейського Союзу чи іншу двосторонню допомогу».
Країни ЄС зробили спробу впровадити Кодекс торгівлі зброєю з метою збільшення відповідальності у сфері експорту зброї. Але це не означає, що з торгівлею зброєю у цих країнах усе гаразд.
На жаль, Америка знову не бажає приєднатися до міжнародної угоди, яка б принесла користь людству. Європа, здається, більш налаштована на таку діяльність. Однак, попри європейську прогресивність, у торгівлі зброєю тут також існують проблеми.
Хоч Кодекс і було підписано, на його адресу лунає багато критики щодо неможливості проведення на підставі цього документу ефективного моніторингу членами ОБСЄ продажу і перевезення зброї. Також існують твердження, що зброю можуть експортувати режимам, які найімовірніше використають її з порушенням міжнародного закону гуманності.
Великобританію, наприклад, критикують за те, що, навіть маючи Кодекс, вона заплющує очі на дволикість політики торгівлі зброєю. Англійці продають багато зброї іншим країнам, багато з яких постраждали від різних воєнних конфліктів (Великобританія займає четверте місце серед експортерів зброї; США, Росія і Франція -- відповідно перше, друге, третє місця). 
У рамках Кодексу публікується щорічний Звіт щодо стану справ у використанні зброї. Однак Міжнародна амністія та інші організації закликають до того, щоб цей звіт був більш прозорим, щоб можна було дізнатися, чи успішно норми Кодексу застосовують на практиці.
Південна Африка була колись однією із країн-лідерів експорту зброї, та й нині вона є помітним оператором у цій сфері. Під час апартеїду державу критикували за продаж зброї порушникам прав людини. Але у 1994 році правозахисною організацією було вказано, що країні вдалося зробити "дивовижний прогрес... у прийнятті певного курсу, направленого на додержання прав людини, що стосується перевезення зброї". У цій країні діє Національний комітет контролю за традиційною зброєю. Готується ще й законопроект контролю за традиційною зброєю. Однак у своєму звіті за 2000 рік правозахисники зазначають, що уряд Південно-Африканської Республіки повинен негайно усунути невідповідність між офіційною політикою у галузі експорту зброї і тим, що відбувається в дійсності. До того ж, він не повинен продавати порушникам прав людини свою зброю. ПАР -- шанована країна, що розвивається, впливовість якої збільшуються. До сфери її впливу входять усі африканські країни, тому експорт її зброї викликає значний інтерес.

Договір щодо торгівлі зброєю 

Цей міжнародний договір знаходиться на стадії підготовки. Якщо його підпишуть, то це дасть можливість у сфері торгівлі зброєю "грати" за цивілізованими правилами. У договорі, запропонованому "Oxfam", Міжнародною амністією, Фондом "Arias", Проектом "Орала", Безпечним світом, Об'єднанням вчених Америки та іншими недержавними організаціями, що діють у "Міжнародній дійовій системі, зацікавленій в проблемі вогнепальної зброї", розглядаються поставки зброї. Після підписання цей договір стане міжнародним засобом контролю, за допомогою якого буде забезпечено дотримання усіма країнами однакового стандарту перевезення зброї (див. Додаток 1).

Згідно з договором, якщо торговельну угоду не схвалив один експортер, то інший експортер теж її не схвалить. У пункті 4 запропонованого договору перелічується декілька факторів, які потрібно враховувати при прийнятті рішення щодо експорту зброї. У пункті 4с зазначено, що перевезення зброї не повинно бути, якщо існує небезпека негативного впливу на стабільний розвиток країни-імпортера. Міжнародні юристи і політологи ще працюють над текстом договору. Нині в тексті зазначено: "У процесі прийняття рішення щодо надання дозволу на 

здійснення угоди щодо закупівлі зброї між декількома країнами... ці країни повинні з'ясувати, чи зашкодить стабільному розвитку країни-імпортера ввезення даної зброї... За таких обставин виникнуть підстави не ухвалювати угоду". 

Одні з тих, хто повинен відігравати у цьому вирішальну роль -- міжнародні і недержавні організації розвитку. Впливові, потужні інституції існують у багатьох державах. Опираючись на закони, що стосуються прав людини і контролю за експортом, ці організації розвитку можуть більш ретельно вивчати взаємозв'язок між експортом зброї і стабільним розвитком країн. 

Щоб досягти цього, цим організаціям потрібно: вступити в контакт з урядами держав-експортерів і нагадати їм про їхні зобов'язання, прийняті перед світовим співтовариством, а також вказати на внутрішнє законодавство, на міжнародні стандарти прав людини;
- співпрацювати з експортерами, сприяючи прийняттю міжнародної угоди щодо торгівлі зброєю і відстоювати запровадження стандартів угоди в усьому світі.