Вічне жіноче тягне нас до раю

                                                                    (Ґете)

Божественне буває і чоловічим, і жіночим. Після виникнення дуалізму два аспекти творіння — частина єдиного цілого — були розірвані і протиставлені один одному. Світло і темрява, добро і зло, народження і смерть стали двома окремими об'єктами. Спочатку вони були, як одне ціле, інструментами великого початку. Вони не могли існувати самостійно. Патріархальне побоювання щодо втрати «его» ізолювало темряву, смерть та зло розпочало хрестовий похід проти них. Таким чином, патріархат — лише підтвердження жіночої переваги. 
Аналогія усіх патріархальних релігій разюча: усі, без винятку, різними способами хочуть утекти з «циклу народження, смерті та від жінок...». 

ІНДУЇЗМ
В Індуїзмі Деви-Матри представляє Велику Матір разом з її «Законом всесвіту»: руйнування, збереження і переродження або перевтілення. Коріння Тантра бере свій початок з передарійских часів, за яких Велика Мати була центром достатку. Спочатку ці три аспекти були єдиним цілим, потім вони відокремилися і тепер Маха-Деви представлена трьома формами — Калі (руйнування), Лакшми (збереження) і Парвати (відродження). Пізніше ці аспекти були виражені в чоловічих формах богів: Шива, Брахма і Вишну. Сьогодні індуський пантеон насичений сотнями «дітей» Матері. Ще пізніше акцент було перенесено на Пуруша-Пракріті (Постать-Природа) або Шива-Шакти (Космічна Свідомість), і зв'язок з Великою Матір'ю, що дає народження, було втрачено. Шива-Шакти представляють дві сторони неподільного цілого, у якому Шива є статичною і Шакти — динамічною творчою енергією. Калі — більш агресивна сторона Шакти, що фактично є руйнівною силою Великої Матері. Остаточний тріумф Великої Матері над чоловічою силою можна бачити у вигляді богині Дурги перед «демоном-буйволом Махиша», що представляє чоловічу силу. Вбивство руками Дурги демона-буйвола Махиша є чи не єдиним міфом у світі про те, як жіноча сила здобула перемогу над патріархатом.

ДАОСИЗМ
Пам'ять про вічну Матір міститься у висловлюваннях Лао-Ці, засновника Даосизму. 
Якась таємна, дивна, створена,
Народжена раніше від раю чи землі.
У тиші та пустоті
Стоїть одна незмінна,
Вічно присутня та у русі.
Може, це мати десяти тисяч речей.
Не знаю імені її.
Кажу просто — Дао.
За браком кращого слова, кажу просто — Велика.
Початок Всесвіту -
Це мати усіх творінь.
Пізнаючи матір, можна збагнути її синів.
Збагнувши її синів, триматимемо звязок з матір'ю,
Звільнимося від страху смерті.
У кожній патріархальній релігії первісне поняття Великої Матері, як кінцевої істини, означало ряд другорядних богів або богинь. Наприклад Тяньху або «Імператрицю Небес», назвали Мазу, що означає «Велика, стара матінка». Її зображували у вигляді скромної жінки із високою духовністю, що допомогає морякам благополучно повернутися додому. Пізніше було визнано її божественний статус і вона стала дуже популярною серед китайців. Відома у Даосизмі також і Матір Заходу, божество — разом з її чоловіком вона управляла Куньлунь, найважливішою горою у світі. Майже одинаковий за популярністю і, можливо, найближче зв'язаний з первісною Великою Матір'ю — «Шень-му» або Свята Мати. У багатьох храмах Китаю її зображують з вісьмома жіночими божествами довколо неї. Її обов'язок — допомагати жінкам при вагітності та народженні дітей. 

ХРИСТИЯНСТВО
У своїй роботі («Гностичних Євангеліях») Елайн Паджелс описує, як «на початку» не Бог, але Мати була початком усього. Бог був просто інструментальною частиною, кого Мати створила, щоб управляти всесвітом. Він думав, що робить усе сам, але насправді, він створив світ через свою мудрість, яку він перейняв від Матері. Але він не усвідомлював що ідеї, які він використовував, походять від неї: «він був навіть необізнаний про свою власну Матір». (Hіppolytus. Ref.6-33).
Традиція Матері — джерела, з якого усе — включаючи Бога — народжене, мала найзначніші сліди в Християнстві. Вона відома як течія «vіerge ouvrante», що широко поширювалося в Європі (Польща, Німеччина, Франція, Іспанія) до 15-го століття. Є статуї, які зображують Марію з Богом-Батьком, Сином і Святим Духом, що виходять з її тіла. Це дуже яскрава ілюстрація істини, що коли-небудь була створена.

ІУДАЇЗМ
Нова робота, «Іch verwerfe іm Lande dіe Krіege» Г. Вейлера, написана в 1986 році, показує, що євреї походять від племен, які поклонялися різним богам і богиням, і всі були зв'язані із споконвічною Великою Матір'ю. Загублений Ковчег Угоди символізує загублену «Матір Ізраїлю». Першого називають «Будинком Бога», що вказує на первісність Матері. У древній традиції «будинок», подібний судну, могилі, печері, чаші, представляє Велику Матір. За часів Соломона, найсвятіший із храмів називався «Маткою Астарти» (будинок Бога), що означав Матір, яка утримує свого Божественного Сина. Це підкреслено фактом, що історичний ковчег утримував чашу та лозину, що символізує правління Сина. Ще деяка пам'ять про материнську матрицю зберігається в івриті: «на початку» (ruach) перекладається як «матка». 
Згідно з Кабалі, єврейською містичною традицією, нижче за першу сферу (sefіrah), що відома як кeter (значення «корони», «зустрічі на вищому рівні»), лежать два корені — чоловічий і жіночий, відомі як «Хокмах» і «Бінах». «Бінах» — кабалістичний жіночий символ розуміння, прелюдія до мудрості. Жіночий принцип у межах Бога персоніфікований і названий іменем Шекхінах (буквально — «живучий»), знайомий термін у класичній рабинській літературі. У Кабалі, однак, Шекхінах не тільки включений як значний принцип у межах внутрішнього божественного життя, але й описаний, як жінка.

БУДДИЗМ
Жіночий початок лежить в основі буддизму. Праджнапараміта — це «матір всіх будд», або «матка татхагата». Буття не можна до кінця пізнати. Школа буддизму Великої матері почалася ще тоді, коли сам Будда оголосив про своє пробудження і вказав на те, що лежить поза Нірваною. Згідно з вченням Будди, просвітлення потрібно поставити у контексті з пустотою, нулем, небуттям. Нірвана не є усім, небуття поглинає усе. Будда вірив, що «темрява» є джерелом світла. У народі буддизм розуміють як намагання подолати «цикл народження та смерті», тобто жіночий аспект життя. Досягнення Будди Нірвана вважалося чимось виокремленим, незалежним, і тому воно є чоловічим. Про органічний зв'язок з небуттям забули. Лише з появою школи Йогакари дискусія відновилася. Знову акцентувано увагу на «татхагата-гарбха» (матці, звідки Будда з'явивися). Ці течії Буддизму продовжили школи Ваджраяна, Теравада, та Японська езотерична школа. Зображення цієї течії можна побачити у храмі Боробудур, що в Індонезії. У Тібетському буддизмі також вказується на Велику Матір як суть природи, звідки все народжується. В Азії, крізь віки, квітка Лотос символізує Велику Матір. Камінь усередині лотоса — це життя, народжене від космічної матки. Усі зображення Будди, Куань-Инь та інших показують їх сидячими на лотосі. Це символізує Буддизм Великої Матері, який знову впроваджує принцип Матері, що слугує основною підставою для буття.У цьому уявленні «цикл народжження та смерті» з'єднується з матрицeю, таким чином долаючи 2000-річний схований дуалізм. Будда (Світло, Рай) і Земля постійно помирають і зливаються у Велику Матір, і знову там же народжуються. 

ІСЛАМ
Мало хто знає, що доісламською Аравією управляли три богині: Аллат, Ал-Узза і Манат. Аллат була найважливішої богинею родючості та бойової сили. Поєднання цих двох аспектів, творчої руйнівної, є символом Великої Матері. З невідомих причин тільки руйнівний аспект залишився, оскільки доісламські часи були насичені кривавими війнами і масовими жертвами матріархату. 
Іслам у такий спосіб вів свою боротьбу за визволення людей від жіночого панування. Для цього йому потрібно було відмовитися від доісламського минулого і ховати усе жіноче під прикриттям. Перший крок було зроблено, коли оголосили про початок Ісламу з нульового року, другим стало приховування жіночого обличчя. І доісламське минуле і жіночність були джерелом страху. Жіночий початок називають «чорною дірою» або екзистенціальною темрявою... Страх смерті перетворився у бажання мати безсмертя. Рай чекає на кожну людину, яка боїться Бога.
Однак духовне значення жіночого початку перевищує усе. Свята святиня Kааба — Будинок Байтуллах — у доісламський період була символом родючості. Ключовий елемент Kааба — метеорит. У багатьох культурах метеоритові поклоняються як прямому прибуттю із «царства темряви» (Матері). Це також відповідає чорному кольору Kааба. Ідентичність чорного каменя з Великою Богинею і з Місяцем визнана раціоналістичною школою Ісламу — Гуламою. З її точки зору, у жінці із схованим обличчям і закритим тілом є щось глибоке і мудре. І схована Кааба, і жінки представляють «незбагненну» Матір. Вони в чомусь навіть синонімічні. Іслам, можливо, у такий спосіб зберіг самобутність матері, у якій зосереджено весь всесвіт і яка є невидимою. Невидимі жінки — суть всесвіту. Доміноване чоловіками життя суспільства обертається навколо жінок, так само як прочани хаджу кружляють в екстазі навколо Кааба. Священиків, що обслуговують святиню, називають «Бені шайбах» (сини старої Баби). У такий спосіб фактично жінки — центр, чоловіки — периферія. 
Як не дивно, Божественне Жіноче завжди було присутнім в ісламі, хоч це досить жорстка патріархальна релігія. Сама природа тлумачення жіночого в ісламі має швидше метафізичний прояв і є внутрішнім проявом релігії. 
Божествене Чоловіче і Божествене Жіноче представляють два нероздільні аспекти Аллаха. Аллах у ролі Всевишнього уособлює феномен мужності, а в розумінні нескінченності — принцип жіночості. Дев'яносто дев'ять імен Аллаха у Корані розділені на дві групи: імена Величності (джалал, що створює образ строгого і суворого «батька») й імена Краси (джамал — образ ніжної, творчої і люблячої «матері»). 
Суфізм, містичний іслам, оспівує таємничість і загадку жінки. У Суфізмі жінка — вища таємниця і містика, оскільки жінка — душа. Прихильники Суфі — коханці, а Аллах — їхній улюблений, ma'shіq, який завжди зображується з жіночою іконографією. Фатіма, дочка Пророка Мухаммеда, деякими прихильниками Суфі вважається першою духовною наставницею. Фатіма тул Зехра — Фатіма Сяюча, Фатіма — найяскравіша зірка, Фатіма — Зірка Венери, Фатіма — Вечірня зірка. Вона надає таємного змісту знанням Пророка і веде тих, хто хоче осягнути ці знанння. Хоч вона була його дочкою, Пророк Мухаммед назвав її Ум-абіха (матір її батька). На що Пророк натякав цим твердженням?