Повернення трипільської Матері-Богині

Без минулого немає сьогодення, не кажучи вже про майбутнє. Чи не тому людина, переходячи з нерозважливого дитинства до зрілого віку, починає цікавитися справами предків... Так само і нація, сягнувши пори зрілості, відчуває потребу прояснити для себе своє минуле, своє коріння.
Між тим, сьогодні в Україні кожен може здійснити подорож, немов казковою машиною часу, углиб історії своєї Батьківщини. Досить лиш поїхати до села Трипілля, що поблизу столиці. Воно відоме археологам та історикам усього світу завдяки знайденим тут пам'яткам цивілізації, що належать до найдавніших на Землі.
Варто замислитись — ще тільки розквітала шумерська культура, ще будувалися єгипетські піраміди, а руїни десятків трипільських міст вже давно поглинула буйна трава Лісостепу між Дністром та Дніпром…

На думку ряду вчених, предками трипільців були кочові племена з Середземномор'я, що прийшли у давнє Придніпров'я. На щедрому українському чорноземі розігралися події єдиної в історії безкровної революції — неолітичної, що знаменувала перехід від кочового скотарства до осілого землеробства. Залишки трипільських поселень розкидані по всій території України, їх знаходять і в сусідніх країнах. Найбільшого ж розквіту прадавня хліборобська цивілізація досягла в Середньому Подніпров'ї, де було засновано державу Аратту (Оріяну). 
Шість тисяч років тому вирувало життя у її містах, найбільші з яких за своїми розмірами (до 500 гектарів площі і до 25 тисяч мешканців) переважали античний Рим і середньовічний Київ. 

Найперша цивілізація на території сучасної України, якою управляли шановані народом жерці, розквітала в умовах первісної демократії — на розкопках трипільських поселень не знайдено жодних слідів соціального чи майнового розшарування. Усім жителям Аратти вистачало для обробітку розлогих придніпровських чорноземів. У ті часи, часи «золотого віку» української історії, практично не було і воєн між трипільськими племенами. Та й за що було воювати — землі ж навкруги було багато і вона лише чекала людських рук. 
Трипільська культура проіснувала з V до ІІ тисячоліття до нової ери; її впливу зазнало все тодішнє людство від Балкан до Шумеру. Науковці вважають, що невисоких чорнявих трипільців асимілювали ставні білочубі арії, які прийшли до Пра-України з льодовиків Скандинавії. Але й досі українські дівчата вражають красою карих очей, чорних брів, чорної коси до пояса — усе це передалося від трипільських пращурів через консервативний жіночий генотип. 

У трипільську добу на землі України з'явився хліб, плуг, серп, метал, тканини, сани, віз. Саме з тих часів ростуть на нашій землі пшениця, жито, ячмінь та інші звичні для українців домашні рослини. Саме в Оріяні сформувався повний комплекс ідилічної української мрії: вишневий садок коло хати, корова, кінь і кури на подвір'ї, нивка-годувальниця за коморою і ніжний спів сопілки, що лине над селом.
І понині жінки в українських селах розмальовують хати трипільськими орнаментами, значення більшості з яких давно забуте. Вже кілька тисячоліть квітне на килимах, рушниках, сорочках і писанках українців незнищенне дерево Роду, дерево життя, сягаючи корінням давньотрипільських часів. І вінчає народні візерунки з доби Аратти до наших днів пшеничний колосок — життєдайний символ рідної землі.
Прадавні трипільці залишили нам дивовижну мальовану кераміку — посуд, прикраси, міні-скульптури людей, моделі жител і навіть зворушливі дитячі іграшки. А ще лишився нам у спадок культ Матері-Богині, з якої постала українська Берегиня — охоронниця хатнього вогнища, «роду й народу». 

Трипільську цивілізацію відкрив для людства Вікентій Хвойка (Khvoika (Chvojka), Vikentij), видатний український археолог чеського походження. Він відкрив і досліджував багато місцевостей з археологічними розкопками палеолітичного, неолітичного, бронзового та залізного періодів. Багато предметів, знайдених ним, зберігається в Історичному музеї України. 
Навесні 1893 року селяни принесли до нього виорані на полі біля Трипілля черепки давнього посуду та знаряддя праці. Під час розкопок на місці знахідки молодий вчений виявив залишки поселення культури, названої ним трипільською. Вікентій Хвойка та його однодумці розкопали й дослідили по всій Україні загалом понад 1200 трипільських поселень. Найщедрішою на знахідки виявилася земля Канівського плато, уздовж якого пам'ятки трипільської культури розтягнулися розкішним намистом від Трипілля і Щербанівки до Ржищева й Уляників.
Трипільські знахідки у радянський період не вкладалися в офіційні історико-ідеологічні схеми, у яких Україні відводилася роль лише «окраїни» великої російської імперії, а тому ми лише тепер дізнаємося про культуру наших далеких предків. Сьогодні українці прагнуть вирішити споконвічне питання — «яких батьків ми діти?» — без огляду на варягів. Цим і зумовлюється великий інтерес українців до витоків власного народу.

Справу Вікентія Хвойки та його археологічної школи сьогодні продовжують українські вчені та археологи-ентузіасти з київського товариства «Коло-Ра». За словами голови товариства Олексія Ткачука, «на Україну покладається велика відповідальність перед людством за збереження й створення необхідних умов для доступу до пам'яток прадавньої трипільської цивілізації». Ось тому бажання робити добру справу і кличе цих небайдужих українців до археологічних експедицій, спонукає пробивати стіну недовіри, щоб дарувати Україні скарби її найдавнішої історії.
За допомогою історичної реконструкції вони прагнуть відтворити пам'ятки праукраїнської цивілізації давніх трипільців для нащадків. Важка це праця — наші пращури не залишили після себе ані пірамід, ані храмів з обелісками, ані палаців, вони просто ліпили з глини свої хати й статуетки, а з дерева вирізали сопілки. А що таке глина й дерево перед всевладним часом?
…Цей археологічний об'єкт з'явився на околиці Ржищева просто серед людських городів, неначе вікно у минуле України. Молоді хлопці та дівчата — ржищівські та переяславські студенти — ретельно вичищають м'якими щіточками залишки житла давніх трипільців. За їхніми свідченнями, триметровий шар ржищівського чорнозему буквально нашпигований трипільськими артефактами. 
Я стаю навколішки біля зернотерки, нещодавно знайденої тут під час розкопок, беру до рук важкий камінь-терку та, підсипаючи пшеничні зерна на «робочий стіл», намагаюся уявити давню красуню, для якої зернотерка була місцем нелегкої праці. Раптом піднімаю очі, ледь не скрикнувши з несподіванки — аж ось вона стоїть поруч, посміхаючись до мене, неначе крізь тисячоліття, загадково й притягуюче… І сама вона, її веселі подружки-студентки, що зграйкою стоять осторонь, сміючись з досягнутого ефекту, вбрані у чудові лляні сукні, підперезані мотузяними пасками з глиняними прикрасами. Які ж вони гарні у своєму прадавньому вбранні! Неподалік задоволено посміхається і творець цієї краси — художник-декоратор Національної опери Зінаїда Васіна, знаний в Україні реставратор одягу давніх епох.
Поруч із зернотеркою, як і сім тисяч років тому, тут димить проста земляна піч — у такій в Оріяні обпалювали глиняні горщики та статуетки. Ось і вони лежать на траві — необпалені, білі і такі щемливо-гарні на зеленому…Особливо ж фігурки Матері-Богині — можна довго розглядати їх пишні й разом з тим цнотливі форми, вкриті магічним татуюванням. Такі статуетки знаходять у кожному давньотрипільському житлі, бо кожна хата тоді була маленьким храмом культу Матері. Дає життя цим горщикам і фігуркам киянка Людмила Смолякова, досвідчена народна майстриня реконструкції прадавньої кераміки. Крім невеличких статуеток, ідентичних знайденим на розкопках, пані Людмила освоїла й великі форми: зроблені нею фігури богинь на повний зріст прикрашають Трипільський сквер у Ржищеві. Мрія майстрині — «заселити» такими скульптурами деякі київські парки.

Багаті археологічні скарби України потребують вивчення, популяризації та захисту. Часто жертвою «чорних» археологів стає статуетка Матері-Богині, що пролежала в землі кілька тисячоліть. Сьогодні на базарі в Черкасах чи Умані за три долари вам продадуть справжнісінький трипільський горщик, який міг би стати окрасою будь-якої музейної колекції. Досі по всій Україні нерідко гинуть під ножем бульдозера залишки стародавніх поховань і поселень. Досі волають про захист розграбовані пам'ятки античної Ольвії… Причиною цього спеціалісти називають жадібність і невігластво пересічних громадян. Безперечно, молоді українці, що прилучилися до вражаючих глибин національної історії, не можуть не стати на захист її пам'яток. 
Нині товариство «Коло-Ра» та Інститут археології НАН України створюють на місці археологічних розкопок поблизу Ржищева археологічний культурно-просвітницький комплекс. Інтерес до мандрівок у минуле, який переживає зараз увесь світ, прийшов і до України.
Добре, що місцева влада перейнялася важливістю цього проекту для виховання української молоді. Ржищівська міська держадміністрація вже прийняла рішення про виділення 6 гектарів землі для створення «Трипільського містечка» — реконструйованих поселень епох енеоліту й бронзи, Княжої та Козацької доби. На думку голови держтурадміністрації України Валерія Цибуха, з часом Ржищів має шанси стати однією з туристичних столиць України — так як Кам'янець-Подільський, Суботів і Чигирин.
У чотирьох поселеннях планується реконструювати 37 жител та господарських споруд. У трипільському містечку гостей також знайомитимуть із зразками давнього одягу, прикрас, зачісок і навіть татуажу, а також з обрядами наших пращурів. Поблизу відроджених давніх поселень розміститься науково-музейний центр з бібліотекою та конференц-залом. На базі комплексу передбачено створити міжнародний туристичний центр з готелем на 100 місць. Повна вартість проекту комплексу становить 3,15 мільйонів доларів США.
Для створення заповідника трипільської культури з бюджету Київської області планується виділити 1,8 млн. грн. Решту коштів ентузіасти мають намір попрохати у вітчизняних і зарубіжних інвесторів, новітніх українських меценатів, а також заробити обслуговуванням туристів та видавничою діяльністю. 
Вже розроблено одноденний «Трипілля-тур», вартість якого становить близько 50 гривень на особу. Він проляже дніпровими кручами від місця перших знахідок Вікентія Хвойки біля Трипілля до околиць Ржищева, самі назви яких звучать для українських археологів чудовою музикою: село Уляники, балка Ріпниця, урочище Балики, городище Іван-гора — тут було зроблено найзначніші відкриття пам'яток культури наших трипільських пращурів…
З часом цей тур має стати коштовною перлиною в туристичному намисті України. Передбачається, що у близькій перспективі він розростеться до масштабів «Золотого кільця Київщини» (Київ — Трипілля — Ржищів — Канів — Переяслав-Хмельницький — Київ).
Пам'ятки трипільської культури щедро розкидані в усьому межиріччі Дніпра та Дністра, тому на черзі — «Золоте кільце України» — археолого-туристичний маршрут кількома областями нашої країни.
Отже, давньотрипільська Матір-Богиня повертається до нащадків…