Україна без ГМО

Громадськість висловлюється за розвиток біотехнології як науки, але виступає проти поспішної комерціалізації її досягнень

Хай гени залишаться в пробірках!

Сучасна наука досягла таких висот, що вже втручається у те, що було у Бога за сімома замками. Вона проникає в таємниці генного коду рослин, тварин та людини і намагається його змінити. Скажімо, генетична інженерія дає змогу переносити гени від одних живих організмів до інших, змінюючи їхні природні властивості, надаючи рослинам стійкості до гербіцидів, вірусів, посух тощо, наділяючи їх додатковими цілющими якостями або, навпаки, позбавляючи непотрібних. Так виникли збагачений каротином та залізом так званий «золотий» рис, картопля із підвищеним вмістом крохмалю, цукровий буряк із низькокалорійним замінником цукрози, безкофеїнова кава, рослини-фабрики, які продукують вакцини тощо. У світі вже існують корови, які дають безлактозне молоко, і технології, які підвищують його сиропридатність. Список фантастичних можливостей біотехнологій можна продовжувати. Здавалося б, перед людством відкривається захоплююча перспектива вийти на якісно новий рівень розвитку. 
Однак чимало вчених, у тому числі й українських, б'ють тривогу: трансгени можуть не лише негативно впливати на навколишнє середовище і здоров'я людей, а й загрожувати економічній безпеці держав, які не володіють біотехнологічною індустрією і можуть потрапити в залежність від транснаціональних компаній, які виробляють насіння сільськогосподарських культур. Ці компанії вкладають величезні кошти у виробництво трансгенів, а тому прагнуть монополізувати світові ринки харчів, аби отримати прибуток. У 2004 році світовий ринок ГМ-продукції оцінюється у 6 мільярдів доларів, а наступного року очікується, що він зросте до 10 мільярдів. Країни, що розвиваються, їх можуть назавжди прив'язати до виробників трансгенного насіння під гаслом боротьби із голодом і зробити повністю залежними від «ласки» монополістів. Тому так негативно виступила свого часу проти прискореної комерціалізації генетично модифікованих рослин, яку нахраписто нав'язували світові біотехнологічні компанії, поміркована старенька «тітонька Європа». Тому так рішуче запротестувала проти проштовхування на наш ринок картоплі, «яку не їсть колорадський жук», українська громадськість, якій вдалося домогтися відмови в її реєстрації та вирощуванні. 

Трансгенний непотріб
Однак, як стверджують фахівці, генетично модифіковані культури й продукти нелегально розповзаються по Україні. По-перше, їх завозять з-за кордону, і виокремити їх у загальному потоці імпорту неможливо — трансгени ніхто не ідентифікує. Фахівці кажуть, що ГМ-компоненти містяться у продукції транснаціональних компаній, які відкрили в Україні свої торговельні мережі, у дитячому харчуванні, крабових паличках, які виробляються із застосуванням генетично модифікованої сої, у деяких напоях, косметиці. Виробники такої продукції не поспішають повідомляти про вміст у ній ГМ інгредієнтів, вочевидь, побоюючись негативного ставлення до них з боку споживачів. 
Подібне лукавство виявляють і люди, які, набравши картоплі, «яку не їсть колорад», під час випробування її на дослідних ділянках тепер вирощують на своїх і продають на базарах по п'ять гривень за бульбу. А самі, кажуть знавці, цього «кота в мішку» про всяк випадок не їдять. Є чимало інших фактів, коли людям під виглядом звичайної підсовують трансгенну продукцію. Ось приклад від Григорія Петюха з Інституту агроекології та біотехнології УААН. Двоє фермерів із Вінниччини, виростивши сою, надумали продати її за кордон. Та при обов'язковій перевірці на наявність генетично модифікованих організмів (ГМО), якої вимагають у країнах ЄС, у ній були виявлені чужорідні гени. Для фермерів це було як грім серед ясного неба: їм без попередження продали насіння трансгену. 
Зразки генетично модифікованої сої та картоплі надходять і до лабораторії вірусології та біотехнологій Національного аграрного університету. Аналізи замовляють фірми-виробники продуктів із сої, які прагнуть вийти на європейський ринок. Замовлень від державних установ не надходило. Вони старанно роблять вигляд, що не помічають безконтрольного руху генетично модифікованої продукції в Україні.
Як нам ставитися до навали трансгенів? Чого чекати від них нації, і без того потерпілій від чорнобильської радіації? Ці питання хвилюють українську громадськість, про що свідчать недавні дискусії у Білоцерківському аграрному університеті та Британській раді (10-11 та 18 березня 2004 року).

Не все так добре у Данському королівстві
Червоною ниткою на зібраннях провідних учених нашої держави проходить таке: біотехнологія як наука має величезні перспективи, держави, які не займатимуться її розвитком, ризикують залишитися на узбіччі прогресу і в результаті отримувати хліб із чужих рук, тому було б безглуздо відмовлятися від розвитку вітчизняної біотехнологічної науки. А от щодо поспішного переходу до масового споживання її досягнень існує чимало сумнівів.
Поки що важко однозначно говорити про небезпеку ГМО, бо з початку їх масового застосування пройшло дуже мало часу, аби природа і людський організм відреагували на них. Проте вже зараз можна припустити, що така загроза є. Зафіксовані факти, коли у стравоході тварин знаходили рештки ГМО, що може викликати токсичні ефекти. Можливий переніс генетичних конструкцій із пилком, який призводить до забруднення ними інших рослин. У світі вже зафіксовано п'ятнадцять сортів стійких до гербіцидів бур'янів, а ГМ-пилок виявлено в меді. Є відомості, що у кукурудзі ген стійкості до мікотоксинів — а це канцерогени — знаходили у кукурудзяних продуктах. За словами Григорія Петюха, у Данії при застосуванні раундап-технологій залишки гербіцидів були виявлені в підгрунтових водах. «Не все добре у Данському королівстві», — констатував науковець, маючи на увазі біотехнологічну галузь. 
Трансгени можуть сприяти зменшенню біологічного різноманіття, викликати дестабілізацію генома людини, вроджені вади, безпліддя. Дуже небезпечна й можлива їх здатність активізувати приховані віруси, викликати онкологічні хвороби, алергії, нести загрозу спадковості людини. Вчених насторожує той факт, що у Росії, яка на законодавчому рівні відкрила дорогу генетично модифікованим організмам, за останні три роки втричі збільшилася кількість захворювань на алергію. До 30% мешканців Азії, де вирощуються генетично модифікований рис та соя, теж страждає на алергії. Прямого зв'язку між цими фактами вчені поки що не встановили, але є привід замислитися.
Генетично модифіковані рослини — не панацея, стверджують українські вчені-аграрії. Професор, доктор сільськогосподарських наук Станіслав Васильківський навів такий приклад. За роки широкого впровадження ГМ-сої у Аргентині застосування гербіцидів у цій країні зросло в чотири рази. Прибічники ГМ-культур запевняють, що вони дозволяють збирати вищі врожаї. Однак врожайність трансгенної сої часом менша звичайної, бо її слабким місцем є коренева система. Або взяти трансгенну картоплю. В Україні вона втрачає свою стійкість проти колорадського жука значно раніше, ніж це має бути — не на п'ятий рік, а вже на другий-третій. «Якби ми на боротьбу з бур'янами та інші агротехнічні заходи вносили на гектар по дві тисячі євро, як це робиться на Заході, то ця картопля б «зношувался» не так швидко», — пояснив директор Центру біології рослин та біотехнології Максим Мельничук. Тож кожна країна має дуже ретельно зважувати, використання яких трансгенів було б для неї доцільним, а яких — неприпустимим. Скажімо, Україна могла б звернути увагу на ріпак із підвищеною олійністю для виробництва біодизелю, говорили спеціалісти. А от чи так уже потрібні нам трансгенні харчі, якщо в нас вистачає традиційно якісних, так званих органічних? 
Як вважає Станіслав Васильківський, біотехнологію не можна протиставляти традиційній селекції. Ми ще далеко не вичерпали потенціал сільськогосподарських культур. А він великий. Скажімо, рекордна врожайність озимої пшениці — 147 центнерів, кукурудзи — 277 центнерів, картоплі — 1400 центнерів, цукрового буряка — 1500 центнерів. Тож треба навчитися повніше використовувати ресурси нашої землі і вітчизняних сортів, а не чекати, поки нам завезуть сумнівні харчі з-за кордону, наголосив професор. 

Купуємо кота в мішку
Зрозуміло, представник транснаціональної компанії «Монсанто» Микола Бойко наголошував на іншому: негативні ефекти від ГМО ніким не доведені. Мовляв, людство просто недостатньо знає про генну інженерію, тому її й побоюється. А як не боятися, якщо саме «Монсанто» свого часу намагалася обманним шляхом зареєструвати свою трансгенну картоплю в Україні, проводила її випробування на військовослужбовцях, приховавши це від громадськості. Не дивно, що та повстала проти сумнівної бульби.
З іншого боку, хто буде вивчати можливі негативні ефекти ГМО, якщо на це виділяється незрівнянно менше коштів, ніж на їх впровадження? Замовниками досліджень наслідків використання ГМО виступають, як правило, державні установи, які мають обмежене фінансування. Транснаціональним біотехнологічним фірмам із мільярдними прибутками не вигідно показувати свою продукцію у поганому світлі. Лише «Монсанто» витратила на просування своїх трансгенів мільйон доларів. А, скажімо, Інститут агроекології та біотехнології УААН не отримав на дослідження негативних наслідків ГМО жодної копійки. Все це призвело до того, що в Україні ще не створено затвердженої методології оцінки ризиків. Вони — в полі великої невизначеності, говорили вчені.
На семінарі у Британській раді виникла дискусія про те, чому в Україні досі не запроваджено маркування генетично модифікованих продуктів, хоча законодавча база для цього є. Як було сказано, тут у нас повний штиль. І причина не лише в тому, що немає процедури виконання цих законів. Безконтрольний імпорт трансгенної продукції з мовчазної згоди державних установ — на користь іноземних компаній, говорили учасники семінару. Та якби хтось і захотів перевірити вал імпортних пакетиків із генетично модифікованими харчами, то навряд чи зміг би це зробити. Лабораторія Національного аграрного уніерситету — чи не єдина в Україні, яка може виявити ГМО, та й то не завжди. Як пояснив її керівник Андрій Сивик, чим більше вдосконалюються ГМО, тим важче їх ідентифікувати. До речі, при вступі до ЄС від держав-претендентів на членство вимагається гармонізувати їхнє законодавство, в тому числі й щодо ГМО. Тож Україні, яка прагне до європейської спільноти, не уникнути вирішення цієї проблеми.
У Європі обов'язкове маркування генетично модифікованих продуктів розглядається як забезпечення прав людей на інформацію і вибір таких продуктів харчування, які їм підходять. Визнавши генетично модифіковану кукурудзу, британський уряд разом з тим прийняв рішення дотувати виробництво традиційних сільгоспкультур. Як заявляють британські урядовці, ця держава не поспішатиме із комерційним застосуванням генетично модифікованих буряків та ріпаку. Вона продовжує дотримуватися принципу перестороги щодо ГМ-продуктів, у якому головним пріоритетом залишається захист навколишнього середовища і людини. Такий підхід, вважають представники науки та громадськості, має бути і в Україні. Нам треба створити державну систему біобезпеки, розробити законодавство щодо використання ГМО, запровадити контроль на кордонах і маркування продукції з ними, кажуть фахівці. Без цього наплив трансгенів, які щвидко й настійливо проникають на ринки різних країн, в тому числі й нашої, може мати непередбачені наслідки.