|
Виграші в прибутках, програші у правах Матеріали з звіту організації "OXFAM" Світова індустрія спортивного одягу Після того як спортивний одяг перестав бути товаром тільки для професіональних спортсменів і став товаром широкого вжитку, представники індустрії спортивного одягу дуже збагатилися: їх клієнтами стали молодь та інші категорії покупців. У 2002 р. грошовий обіг ринку спортивного одягу та взуття становив більш ніж 58 млрд. доларів. Неоподатковані прибутки трьох компаній-лідерів - "Nike", "Reebok" і "Adidas" - становили відповідно 1123 млн. доларів, 195,5 млн. доларів, 408,9млн. доларів. Зріст прибутку: неоподатковані прибутки 7 компаній-виробників спорттоварів "Nike" $ 1,123 млн. (2003 р.) "Adidas" $ 408,9 млн. (2002 р.) "Reebok" $ 195,5 млн. (2002 р.) "Puma $ 320 млн. (2003 р.) "ASICS" $ 51,7 млн. (2003 р.) "BasicNet/Kappa" $ 7,5 млн. (2002 р.) "Lotto" $ 6,4 млн. (2002 р.) Однак конкуренція на цьому ринку шалена. Щоб бути конкурентноспроможними, компанії-виробники спортивного одягу вклали великі гроші в брендінг та маркетинг продукції, що дозволило здобувати нових клієнтів і не втрачати старих. Тільки на одну рекламу фірма "Nike" витратила 1,028 мільйона доларів. Витрати інших були скромнішими, але все одно становили мільйони доларів: "Adidas" -- 775 мільйонів, "Puma" -- 107 мільйонів, "Mizuno" - 81,6 мільйона та "Fila" -- 72 мільйона. Значну частину цих грошей витрачено на спонсорство і укладання угод із спортсменами. Протягом підготовки до Олімпійських ігор в Афінах бренди-лідери продаватимуть найсучаснішу свою продукцію і проведуть потужну рекламну кампанію, щоб підвищити продаж товарів під час Ігор. В рамках цієї маркетингової кампанії фірми продаватимуть спортивні товари з емблемою Олімпійських ігор, надаватимуть спортивний одяг учасникам змагань чи командам, яких вони спонсорують, і надаватимуть офіційним організаторам Ігор послуги та продукти. Як заробляють гроші за рахунок Олімпіади З часу проведення у 1980 році в Лос-Анджелесі літніх Олімпійських ігор невід'ємною частиною цих подій стало фінансування їх з боку різноманітних організацій. Хоча спочатку спонсорство Олімпійських ігор розглядалося як філантропічний вчинок у разі зниження фінансування цих заходів урядом. Однак нині це приносить великі гроші. Згідно з інформацією офіційного веб-сайту Олімпійських ігор-2004, до грудня 2003 року фінансування досягло 648 мільйонів доларів, причому гроші надавали такі транснаціональні компанії як "Coca-cola", "Swatch", "McDonald's", а також велика кількість грецьких фірм. Також здійснюється спонсорство окремих галузей і частин Ігор. "Adidas", наприклад, є офіційним спонсором спортивного одягу в Афінах у 2004 році, а "Mizuno" надає членам Міжнародного олімпійського комітету та Афінського оргкомітету одяг для усіх заходів Олімпіади. Ще один чудовий спосіб заробити на Олімпійських іграх - це торгівля. Олімпійський рух через Міжнародний олімпійський комітет, національні олімпійські комітети та оргкомітети надає компаніям ліцензії на виробництво і збут олімпійських сувенірів, таких як кепки, спортивні светри та футболки. Після відрахування роялті компанії отримують право розміщати на своїй продукції емблему Олімпіади. Очікується, що прибутки від роялті на Іграх 2004 року становитимуть 66 млн. доларів. Компаніям вигідно займатися роздрібним продажем товарів, що мають відношення до Олімпіади, оскільки це збільшує їхні прибутки і популярність. "Roots", Канадська компанія-виробник одягу, що спонсорує олімпійські команди США, Канади і Великобританії, продає копії наборів їх спортивних речей у фешенебельних магазинах. До 2006 року керівництво компанії планує відкрити десь 100 магазинів у Китаї. Прибутковим для подібних фірм є також спонсорство олімпійських спортивних команд. На Олімпійських іграх 2002 року в Солт-Лейк-Сіті "Roots" надавала спортивну форму командам США, Канади та Великобританії. Через два тижні після закінчення Олімпіади прибутки від продажу цієї компанії перевищили 25 млн. доларів. Кошти, витрачені на зірок Девід Бекхем, футбол ("Adidas") $ 161млн. за все життя Грант Хілл, баскетбол ("Fila") $ 7 млн. (1997 - 2004 рр.) Вену Вільямс, теніс ("Reebok") $ 38 млн. за п'ять років Маріон Джонес, легка атлетика ("Nike") $ 800 000 за рік Марк Пелпс, плавання ("Speedo") $ 300 000 за рік Ставка на постачальників За останні п'ять років фірми поступово зменшували ціни на спортивні одяг та взуття, реагуючи таким чином на вимоги покупця і на тиск з боку роздрібних торгівців спортивним одягом. Компанії, перебуваючи у складних ринкових умовах, намагалися різко знизити фінансування своїх постачальних мереж, щоб стабілізувати та збільшити свої прибутки. Тому вони найохочіше обирають таку тактику: продукцію повинні виробляти інші установи, а сама компанія вкладатиме великі гроші у такі важливі моменти як дизайн та маркетинг. Також завдяки передовим засобам зв'язку та низьким цінам на транспортування ці компанії вишукували у світі постачальників, що змогли б направляти їм продукцію за найнижчими цінами. Типова бізнес-модель, згідно з якою діють міжнародні спортивні бренди, передбачає стратегію, за допомогою якої досягаються наступні цілі: швидко і без пошкоджень доставляти продукцію до місць збуту, для максимізації прибутків стримувати витрати виробництва, а також витрати на персонал; якомога більше зменшити витрати на обладнання, змушуючи постачальників пакувати, зберігати на складі та завантажувати продукцію на транспорт; передбачається, крім усього, що у разі неправильної оцінки вимог споживача страждав саме постачальник. Ця бізнес-модель популярна серед небагатьох могутніх світових брендів, а також деякою мірою серед маленької кількості потужних постачальників середнього рівня. Адже під час укладання угод з постачальниками, особливо з тими, що знаходяться внизу піраміди, їм легко вплинути на них. Заводи-виробники спортивного одягу та взуття, велика кількість яких розмішена в країнах, що розвиваються, втрачають надію на стабільний розвиток, і тому пропонують великим брендам найдешевші угоди, виконані у найкоротші строки, із гнучкими умовами. Персонал на тренуванні Ця бізнес-модель процвітає завдяки великому тиску, який відчувають на собі ті працівники компаній, що відповідають за доставку товару в потрібне місце у дуже стислі строки і мають для цього дуже малий бюджет. Часто молоді компанії спортивного одягу, що бажають зайняти міцну позицію у цьому бізнесі і дбають про швидкий авторитет, напружено працюють задля перемоги над конкурентами, виконуючи поставлені перед ними завдання: одержати дуже високоякісний товар за найменшою ціною, в найкоротший строк. У деяких компаніях цей персонал тренують, пояснюючи їм етику компанії… Незалежне дослідження, проведене нещодавно, показало, що етиці приділяється так мало уваги, що працівники, відповідальні за закупівлю, називають своїх колег із відділу етики або членів команди "Corporate Social Responsibility" "командою по зменшенню продажу". Дослідження показує, що покупці, як це буває, застосовують такі заходи, щоб строки постачання товарів були короткими, а ціни - низькими. Це робиться ще й для того, щоб гнучко балансувати між потребами в постачанні і попитом. Дрібні замовлення Система масових замовлень з метою задоволення споживачів за останній рік зазнала разючих змін. По-перше, стало більше сезонів мод. По-друге, системи штрих-коду відслідковують, як продається той чи інший товар. Це дозволяє представникам роздрібної торгівлі замовляти продукцію відразу ж, як тільки вона закінчується на складах. Завдяки цій системі, компанії також уникають проблеми надлишку товару… Скорочення строків поставки товару Головним пріоритетом усіх провідних спортивних брендів стало зменшення строків перевезення продукції із заводу до полиць магазину. Головний менеджер постачання компанії "Puma" говорить: "Ми намагаємось скоротити час перевезення продукції, щоб стати більш конкурентноспроможними". У щорічному звіті за 2002 р. компанії "Adidas" зазначено, що керівництво прагне скоротити час перевезення спортивного одягу із 120 до 90 днів. Зниження роздрібних цін В усьому світі щороку падали роздрібні ціни на спортивний одяг чи взуття. Два заводи, виробляючи футболки для відомих спортивних брендів в Гондурасі, повідомили, що ціна за дюжину футболок впала з 3, 70 долара у 2000 році до 2, 85 у 2003-му. Тобто за три роки ціна зменшилася на 23 центи. За оцінкою власника заводу, що постачає зі Шрі-Ланки товари для "Nike", витрати на виробництво за останні 5 років збільшилися на 20 %, а ціни, за якими завод збуває одиницю продукції, упродовж останніх 18 місяців впали на 35 центів. Погроза знайти нового постачальника Загроза того, що покупець (бренд) може укладати угоди з організаціями в інших місцевостях, також сприяла зниженню цін. Особливо це стосується сектору одягу. На відміну від взуттєвого сектору, де бренди намагаються будувати довготривалі бізнес-відносини із заводами, що мають значний досвід у виробленні великих партій продукції, у секторі одягу легко змінюють постачальників. Керівник однієї із організацій, що постачала продукцію для "Nike", розповів, що у нього вимагали настільки зменшити ціни, що це стало зовсім нереальним, і він нарешті припинив бізнес-відносини. Він стверджує, що "Nike" передав виробництво продукції до якоїсь організації у В'єтнамі, що виробляла її дешевше тільки на 40 центів за одиницю продукції. Flex and squeeze: the supplier's response Перебуваючи у таких умовах, постачальники зазвичай нехтують стандартами праці. Щоб не позбутися права постачати продукцію для світових брендів, керівники заводів погоджуються на дужі стислі строки, сумнівні замовлення, низьку ціну. Вони знають, що здатні змусити робітників укластися в строки, хоч і доведеться впливати на них грубими методами. Звідси і витікають усілякі знущання і експлуатація, що є своєрідним принципом управління робочою силою. Жінки, імігранти та тимчасові робітники Загальна для індустрії тенденція - керівники полюбляють наймати таких робітників, які будуть поводитися немов ягнята, незважаючи на нечесні та важкі умови праці. План понад усе Робітники болгарського заводу, що виробляє продукцію для компанії "Puma", сказали, що протягом стандартного робочого дня неможливо виконати план, затверджений керівництвом. Вони також зазначили, що їх зарплатні не вистачало ні на їжу з одягом, ні для того, щоб заплатити за помешкання. Якщо замовлень мало, зарплата падає Коли замовлень стає менше, керівники застосовують протилежну тактику, щоб зменшити затрати: робітників змушують піти в неоплачувану відпустку. Навіть ті, кого не змушують це робити, починають отримувати мінімальну зарплату або ж зовсім нічого не мають протягом "застійного періоду". Ви нас штрафуєте, а ми -- робітників Якщо покупці штрафують керівників заводу за зірвані поставки товарів, за те, що продукцію не розкуповують у магазинах, за низьку якість, тоді винуватці намагаються компенсувати свої збитки за рахунок робітників. Робітникам перешкоджають об'єднуватися Створюються усі умови для того, щоб робітники не брали участі у профспілковому русі та не приєднувалися до цих організацій. Марі 25 років, вона шиє продукцію фірми "Adidas" в Камбоджі. Після смерті батька вона переїхала з сільської провінції до Пномпеня у пошуках роботи (прагнула допомагати матері-вдові та її шістьом дітям). Вона розповіла про тиск, який робітники зазнають на заводі: "Начальник просить нас працювати швидше, шити акуратно і виконувати план. Мій план - 120 штанів за годину. За це я отримую від 1,25 до 1,50 долара. Протягом стандартного робочого дня я повинна зшивати 960 штанів. Якщо я не виконую цей план, то не отримую стимулюючої премії - 5 доларів щомісяця. Щоб встигнути виконати план, я навіть не дозволяю собі прийняти душ. "Понаднормові години починаються з 16.00 і закінчаються о 18.00. Іноді ми продовжуємо працювати до 20.00. Звичайно, попрацювавши допізна, я починаю боятись темряви. Багато мотоциклістів-таксистів питають, чи не підвезти мене додому. Я не хочу їхати з ними, тому одна біжу до своєї кімнати". "Якщо я працюю понаднормові години, то заробляю приблизно 60-65 доларів щомісяця. Якщо ж ні, то приблизно 55 доларів. Із цієї суми я витрачаю 5 доларів, щоб заплатити за оренду кімнати, і десь 10-20 доларів надсилаю своїй сім'ї. Решту витрачаю на їжу та ліки. З моєї зарплатні я не можу відкласти бодай долар". Швидше, триваліше, дешевше Робітники, працюючи у сфері постачання в багатьох країнах світу, ставили основну вимогу перед роботодавцями - зарплатня не повинна бути менше прожиткового мінімуму. Тільки у цьому разі робітники та їх сім'ї зможуть жити гідно. Зарплатня тих, хто зшиває і пакує спортивний одяг для експорту, не може забезпечити пристойне життя цим людям, їхнім сім'ям. Робітники індонезійського заводу "G", що виробляють продукцію для "Reebok", повідомили: "Щодня нам потрібно щонайменше 10 000 рупій ( 1,19 долара) на їжу і проїзд. А нам платять тільки 2 000 рупій (0,23 долара), що вистачає тільки на проїзд. Якщо у робітників є діти, то сума, яка потрібна їм щодня, становить мінімум 25 000 рупій". Під час нашого дослідження стандартний чистий заробіток на цьому заводі становив тільки 816 000 рупій ( 98, 6 долара), тобто 82% від потрібної суми. Понаднормова праця - це дилема. "Нам потрібно працювати понаднормово, оскільки зарплати не вистачає, щоб задовольнити життєві потреби", -- зізнався один робітник ". На запитання про те, чому ж вони працюють так багато за мізерні гроші, робітники відповіли, що у них немає вибору. Їм доводиться вибирати між цією заробітною платою та безробіттям. Підірване здоров'я на заводі спортивного одягу 'Мене непокоять багато проблем зі здоров'ям: головний біль, розлад шлунку, болі у спині, спазми м'язів. І усе це -- завдяки умовам праці на заводі. Там -- задушливе повітря, занадто тривалий робочий день, відсутність достатнього відпочинку, їжі…" (Фатіма, 22-річна індонезійка, що виготовляє на заводі D. продукти для "Adidas", "Fila", "Nike", "Puma" і "Lotto"). "Виснаження - головна проблема, якщо не звертати уваги на понаднормові години роботи. Робітники, що працюють на болгарських заводах, які виготовляють товари винятково для "Puma", розповідали, що страждають від погіршення зору, варикозного розширення судин, болів у спині, алергій, викликаних великою кількістю пилу. Армія трударів без гарантій Керівники заводів не бажають укладати з робітниками змістовні контракти щодо працевлаштування. Таким чином у армії трударів силих немає засобів, щоб вимагати компенсацію за порушення законів про працю (йдеться про мінімальну зарплату, тривалість робочого дня, премії за додаткові години праці, виплати за завдану шкоду здоров'ю тощо). Ситуація загострюється ще й тим, що працівникам відмовлено у праві приєднуватися до профспілок і створювати їх. У багатьох робіників, а особливо в іммігрантів, не вистачає мужності вимагати укладання таких контрактів. Тому подібне стало нормою у цій індустрії. Навіть там, де контракти укладаються, роботодавці нехтують їх умовами. У цій сфері найбільш зневажливо ставляться до робітників, найнятих на тимчасовій основі. Щоб уникнути виконання законних зобв'яань щодо виплати премій або зарплат (декретні, страхування здоров'я, різні види допомог), з цією метою керівники заводів постійно наймають тимчасових працівників. Така форма працевлаштування - це, власне, індонезійське явище. Інша тактика полягає в тому, щоб найняти робітника через кадрову агенцію. При цьому роботодавець - це, скоріше, агенція, а не власник заводу. Таким чином керівники підприємства можуть не виконувати своїх зобов'язань щодо робітника, мотивуючи це тим, що вони, власне, не є роботодавцями. Профспілки ставляться до цих явищ як до основних перешкод в об'єднанні працівників. Під час інтерв'ю багато лідерів профспілок повідомили, що працівникам, які влаштувалися на заводи на підставі тимчасових контрактів, після виявлення бажання приєднатися до діяльності профспілки, не поновлюють контракти. Багато хто з робітників під час інтерв'ю повідомив, що вони не отримують законні грошові виплати, такі як страхування здоров'я чи збереження заробітної платні під час лікування, декретної відпустки. Взяти відпустку хворій людині можна лише за рахунок скорочення заробітної плати. У грудні 2002 року власники таїландської компанії-виробника одягу "Bed & Bath Prestige" несподівано закрили завод, залишивши працівників у скрутному становищі. Раніше компанія виробляла продукцію для світових торгових марок, таких як "Adidas", "Nike", "Fila", "Umbro". До працівників там ставили надзвичайно суворі вимоги. Робітники, у яких було взято інтерв'ю в жовтні і листопаді 2002 року, повідомили: для того, щоб швидко виконати замовлення, працюючи протягом ночі, робітники отримували амфітаміни. Пізніше з'ясувалося: щодо замовлень, які отримувала компанія, укладалися суб-договори з іншими фірмами, де також були дуже погані умови праці. Власники "Bed & Bath Prestige" поїхали до США; їх борг робітникам становив приблизно 400 000 доларів - сума невиплаченої зарплатні та інших грошових нарахувань. Оскільки робітники були не в змозі переслідувати власників компанії, вони наполегливо вимагали у тайського міністерства праці виплати компенсації за незаконні дії даної фірми. Вони також вимагали, щоб компанії, які у минулому були клієнтами "Bed & Bath", зробили свій внесок у виплату боргу. Хоча деякі компанії умовляли тайський уряд задовольнити вимоги робітників, самі вони не погоджувалися з тим, що їх моральним обов'язком було забезпечення законних прав останніх. Нарешті у січні 2003 року міністерство погодилося виплатити робітникам грошовий еквівалент зарплатні за 4 місяці. Вони також переконали тайський уряд внести поправки до закону про вихідну допомогу. Ці поправки збільшують вихідну допомогу робітникам, що наймаються на строк понад 6 років, з 30 до 60-кратної мінімальної щоденної зарплатні. З того часу робітники створили кооператив, що виробляє одяг під маркою "Група солідарності" і девізом "Повернення гідності". Вони продовжують вимагати, щоб їх колишні роботодавці були притягнуті до відповідальності в Таїланді. Залякані, принижені, скривджені Щоб продемонструвати свою владу, менеджери заводів часто цькують, принижують і ображають працівників. Еліна, виробник одягу на індонезійському заводі "PT Бузана Пріма", що виробляє товари для "Lotto", сказала: "Нас дуже багато ображають. Коли ми працюємо, керівники дають нам різні образливі прізвиська. Вони називають нас "дурнями", "ледарями", "непотрібними", "позашлюбними дітьми" та іншими грубими словами. Вони кажуть: "На більше ви не заслуговуєте". Деякі дівчата починають плакати. Над нами також знущаються фізично. Часто керівники тягнуть нас за вуха та кричать у них". Ще більше турбують постійні випадки сексуальних домагань до дівчат на цих заводах. Перешкоди діяльності профспілок Дуже важко приєднатися чи створити профспілку в галузі виробництва спортивного одягу. На чотирьох заводах в Греції, що виробляють спортивний одяг для "Lotto", "Fila", "Puma", "Kappa", не дозволили створити профспілки. На одному із болгарських підприємств, що спеціалізується на виготовленні продукцію для фірми "Puma", згідно з повідомленням, керівництво вороже ставилося до будь-яких профспілкових представництв. Уряд іноді сам перешкоджає приєднанню працівників до профспілок або, власне, створенню профспілок, порушуючи права працівників. Іноді люди, що беруть участь у профспілковій діяльності, зазнають дискримінації і цькувань з боку роботодавців. А відтак працівники утримуються від приєднання до профспілок, тому що бояться втратити роботу. Хоча свободу створення організацій і укладання колективного договору захищено конституціями багатьох країн, уряди часто нехтують цими вимогами. Очевидно, що права профспілок у галузі виробництва спортивного одягу порушуються в усіх країнах, згаданих у цій статті. Щороку "ICFTU" проводить дослідження щодо дотримання прав профспілок в усьому світі. Відвідайте сайт www.icftu.org/survey, щоб познайомитися із щорічним дослідженням щодо порушення прав профспілок… Багато компаній-виробників спортивного одягу визнають, що існують випадки поганого ставлення до представників профспілок. Вони відреагували на критику створенням певних норм, що стосуються процесу праці, завдяки чому з'явилися невеликі поліпшення. Але вони не визнають, що самі компанії здебільшого створюють проблему. Це дослідження демонструє, що впровадження суворих, зневажливих і експлуататорських умов є бізнес-моделлю, розробленою для того, щоб у короткі строки поставляти дешеву продукцію на ринок. Для постачальників ця бізнес-модель означає, що вони повинні бути готовими поставляти продукцію у певні строки, знижувати ціни на неї і проводити гнучку політику, щоб виробляти великі партії товару. І робити це мусять так часто, як це потрібно замовникам -- міжнародним брендам. На практиці це означає, що керівники заводів змушують робітників працювати швидше і більше, знижують зарплатню, щоб збільшити свій власний прибуток і надати замовникам товар за їх ціною; вони також не дають працівникам змоги протестувати проти зневажливого або нечесного ставлення, залякуючи їх - що і призводить до ситуацій, згаданих вище. Завдяки тому, що уряди нездатні забезпечити дотримання прав працівників, роботодавцям стало легше пристосовуватися до складних умов ринку, зневажаючи права армії трударів. За цих обставин роботодавці отримали карт-бланш, що дає їм змогу діяти безкарно. Фундаментальні принципи і права У 1998 році Міжнародна організація праці закінчила працювати над Декларацією фундаментальних принципів і прав. У цьому документі зазначено, що усі держави-члени МОП погодилися поважати, сприяти запровадженню і втіленню у життя стандартів праці, які містяться у ключових конвенціях МОП. Це -- свобода створення асоціацій і забезпечення права колективного договору (конвенції №. 87, 98), викорінення усіх видів примусової праці (конвенції № 29, 105), скасування дитячої праці (конвенції №. 138, 182,), ліквідація дискримінації щодо працівників і професій (конвенції №. 100, 111) . Дотримання прав профспілок: риторика і реальність Болгарія Права профспілок охороняються законом. Однак стосовно членів профспілок застосовуються дискримінація і цькування. Роботодавці протистоять Employers resist collective bargaining. Камбоджа Закон дозволяє не допускати профспілки до участі у колективних переговорах. Їх діяльність обмежена тому, що про них не знають більшість працівників. Власники компаній-виробників одягу поводяться вороже стосовно до профспілок. Активним членам профспілок погрожують і звільнюють з роботи. У січні 2004 року було вбито главу профспілок Чеа Вічеа. А перед цим йому погрожували розправою. Причиною вбивства були нібито були його політична і профспілкова діяльність. Китай Визнаються тільки профспілки, створені державними організаціями. Право на об'єднання визнано конституцією, але не профспілковим законом. Право на страйк було викреслено з конституції у 1982 році. Усі спроби працівників створити недержавні організації завжди придушуються, причому часто -- шляхом ув'язнення. Права працівників, особливо імігрантів, порушуються. Законом про працю часто нехтують. Індонезія Право на створення профспілок визнається, але з великими обмеженнями. Втручання держави у профспілкові справи передбачене законом. Працівники багато протестують і страйкують, але, звичайно, усі ці акції визнаються незаконними. Причина - їх ініціатори нібито не дотримуються існуючих процедур посередництва. Членам профспілок погрожують, їх безпідставно звільняють з роботи, до того ж поліція жорстоко поводиться із страйкуючими. Таїланд У законі визнаються права профспілок і право на колективні договори. А ще забороняються антипрофспілкові дії та дискримінація членів профспілок роботодавцями. Визнається також право на страйк. Насправді ж укладання колективних договорів не забезпечується. Тільки невелика частина працівників уклала колективну угоду. У грудні 2003 року за проведення незаконного страйку на заводі з вигтовлення одягу було заарештовано 269 працівників. Більшість з них були імігрантами з Бірми, і вони мали законний дозвіл працювати в Таїланді. Туреччина Права профспілок визнаються, але з великими обмеженнями, особливо щодо права укладати колективні договори, страйкувати. Часто виникають перешкоди на шляху укладання колективних договрів; згідно з повідомленням, є випадки цькування, розгрому профспілок і штрейкбрехерства. Лідери профспілок потрапляють до в'язниці за свою діяльність, іноді над ними знущаються у в'язницях. Хто несе відповідальність? Прямий законний та моральний обов'язок постачальників, як роботодавців, забезпечити гарне ставлення до своїх працівників, які мають бути найняті з дотриманням загальноприйнятних вимог і мають працювати у здорових та безпечних умовах. Але багато хто з них не виконує цих обов'язків. Понаднормові робочі години та неймовірно важкі завдання, що ставляться перед робітниками (щоб встигнути вчасно направити на експорт продукцію) -- це вже частково симптом недосконалого виробничого планування. Якби керівники фабрик хотіли вдосконалити таке планування та управління персоналом, то зажадали б від компаній-виробників спортивного одягу зменшити свій натиск на них. Постійні зниження цін та зростання вимог щодо швидкості та гнучкості залишають керівникам підприємств мало можливостей для покращення умов праці на фабриках. Вимога дотримуватися цивілізованих умов стосується і великих міжнародних виробників, наприклад фірми "Pou Chen", а також торговельних компаній, таких як "Li & Fung", які знаходяться між корпораціями та робітниками і часто здійснюють прямий тиск на керівників фабрик щодо ціни та доставки. Багато спортивних компаній, згаданих у даному матеріалі, запровадили норми поведінки щодо практики застосування найманої праці, що зобов'язують їхніх постачальників проявляти повагу до робітників. Однак такі правила передбачають, що в цілому це -- відповідальність керівників фабрик за дотримання прав робітників. В подальшому, коли спортивні компанії шукатимуть нові регіони для налагодження виробництва і де товар проходитиме повний цикл виготовлення, вони утримуватимуться від довготривалих бізнес-стосунків зі своїми постачальниками. Деякі з більш поінформованих компаній вже бачать: якщо вони не визнають своєї причетності до створення шкідливих для здоров'я, небезпечних і несправедливих умов праці шляхом агресивної закупівельної політики, то шанси, що проблема переросте у скандал (отримає значні масштаби), невеликі. Наприклад, міжнародний директор з соціальних питань та проблем навколишнього середовища фірми "Adidas" зазначає: "Якщо керівник фабрики каже, що не буде дотримуватися соціальних стандартів, оскільки замовлення отримано вчора, а вже сьогодні маємо його виконати, то ми повинні переглянути свої внутрішні управлінські процеси". Інші компанії, на жаль, байдужі до того, що їхня закупівельна політика підриває їхні етичні зобов'язання. Нарешті, уряди країн також зобов'язані слідкувати за тим, щоб робітники отримували права, гарантовані їм Міжнародною організацією праці (МОП). Окремо слід згадати також тристоронню декларацію принципів, прийняту на початку 1997 року із внесеними у 2000 році поправками. У ній йдеться про багатонаціональні корпорації та соціальну політику. Зробимо акцент: уряди, переслідуючи економічне зростання шляхом збільшення обсягів експорту, пристосували свою політику праці до вимог світових кадрових компаній. За сприяння міжнародних фінансових організацій, наприклад Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Світового банку, було запроваджено політику створення "гнучкості" ринку праці, що веде до порушення прав робітників. Права людини, такі як свобода об'єднуватися в асоціації та укладати колективні договори, були порушені. Таким чином досягалася мета -- перешкодити робітникам об'єднуватися, щоб вимагати кращої оплати праці та умов працевлаштування. Уряди країн закривають очі на те, що роботодавці уникають виконання своїх зобов'язань. Навіть там, де гарні трудові закони існують на папері, нагляд за їх дотриманням слабкий. Профспілковий рух - на глобальному та місцевому рівнях - наполегливо викриває промахи урядів. За останні роки він досяг певних успіхів у посиленні нагляду за дотриманням законів, у внесенні змін до законів, які порушують права робітників, та зміні політики , що суперечить захисту праці. Наприклад, у Бангладеш в результаті наполегливої діяльності міжнародних та національних профспілкових органів уряд країни зобов'язався до середини 2004 року розширити Національний кодекс праці на усі сфери експорту. Але ще багато чого треба змінити, щоб робітники були добре захищені. Чесна гра для робітників: поважайте правила В інтересах спортивного світу -- здійснення тиску на індустрію спортивного одягу, щоб змусити останню поважати стандарти праці . Спорт та спортивні бренди настільки поєднані, що будь-яка пляма на репутації індустрії є водночас плямою на репутації спортивних установ. Поки що спортивний світ - за деякими винятками - зробив дуже мало для того, щоб змусти виробників спортивного одягу запровадити зміни… Правила захисту прав робітників є одними із найдавніших у світі. Сьогодні прийнято 195 конвенцій МОП, що забезпечили робітників засобами захисту. Але серед усіх країн, які досліджувалися у рамках даного матеріалу, роботодавці індустрії виготовлення спортивного одягу легко порушують ці правила гри. Погане ставлення до робітників викликало обурення громадськості, яка критикує компанії за таку політику. Дбаючи про свою репутацію, компанії прийняли норми поведінки стосовно практики застосування найманої праці… Не дивлячись на усе це, зловживання ще є поширеними. Причини такі: 1. Існує величезна різниця між етичними принципами та закупівельною політикою В усіх компаніях-виробниках спортивного одягу, які були досліджені в рамках підготовки даної статті, етичні принципи не знаходять значного відображення у закупівельній політиці. У нещодавній доповіді Світового банку про соціальну відповідальність кожного члена корпорації зазначається: "Більшість учасників дослідження визнали, що невирішена напруга між ціною, якістю та часом доставки, з однієї сторони, і вимогами до соціальної відповідальності кожного члена корпорації, з іншої, може призвести до підриву економічної доцільності самого бізнесу. 2. Сучасна практика перевірки умов дотримання прав робітників є недосконалою. В індустрії спортивного одягу ще досі поширена небезпечна антипрофспілкова політика. Протягом декількох років більш свідомі компанії використовують фірми, що "продають" соціальні ревізійні послуги, здійснюючи перевірки на робочих місцях (мова йде про дотримання стандартів праці). У той час як ревізійні групи таких фірм можуть розпізнати загалом більш явні порушення стандартів праці, вони не бажають викривати більш хитрі порушення, як, наприклад, позбавлення прав на об'єднання, понаднормові робочі години або психічна, словесна наруги, сексуальне домагання до робітників. У деяких випадках, щоб справити гарне враження перед групою, яка перевіряє дотримання етичних стандартів, і командою покупців, деякі керівники фабрик постійно вдаються до фальсифікації фактів щодо проведення перевірок дотримання стандартів праці. Робітники повідомляють, що записи про розмір заробітної платні та кількість годин роботи змінюються, що їх ячать як давати "правильні" відповіді про зарплату та понаднормову працю. Перед перевіркою фабрику прибирають, а частину трудівників відправляють у відпустку на цей час, щоб приміщення фабрики здавалися більш просторими. Є ще підхід "поставити галочку". Його використовують фірми соціального аудиту. Адже прийом корисний для визначення деяких проблем на робочому місці. Але він не спроможний встановити причини цих проблем або запропонувати ефективні вирішення. Мінуси перевірок такі - ізоляція, слабка співпраця з місцевими посередниками, такими як профспілки та жіночі професійні організації. Тому усе це не призводить до покращення умов праці. Більше того, відсутність довіри робітників та профспілок до таких груп є основним каменем спотикання. Можливо, найбільшою вадою сучасної практики перевірки умов рівня дотримання прав робітників - є те, що робітники, які є основним суб'єктом цих перевірок та ревізій, знаходяться скоріше за все, осторонь цього. На деяких фабриках робітників ніколи не запитували про умови праці. На одній з фабрик спортивного одягу робітник сказав дослідникам: " Так, норми поведінки наклеєні на дошках об'яв, але вони написані лише англійською. Вони наклеєні дуже високо. Бувало, що ці норми вивішували, лише тоді, коли на фабрику заходили покупці, але із серпня 2002 року вони висіли щодня. Я прочитав дещо з цих норм, але мало що зрозумів". Для таких робітників, які знають дуже мало, або взагалі нічого не знають про свої права, такі норми поведінки не мають ніякого значення. Зрештою, це система, яка не бажає запроваджувати значні поліпшення умов праці. 3. Погана практика застосування найманої праці однією компанією підриває гарну практику іншої Коли до різних компаній надходить продукція однієї фабрики, будь-які потенційні покращення, які б могли бути впроваджені більш свідомою компанією, підриваються через те, що інші не підтримують такої ініціативи. Індустрія побудована так, що більшість компаній мають спільних постачальників. Тому фірми з етичними принципами можуть ділити фабрику з багатьма іншими компаніями, які є байдужими до поганих умов праці… Час грати чесно У результаті довготривалої діяльності деякі великі компанії у галузі спортивного одягу почали звертати увагу на жахливі умови праці своїх ланцюгах постачання. Деякі з них продемонстрували своє усвідомлення такої напруги між закупівельною політикою та трудовими стандартами. Під час інтерв'ю про глибоке розходження між цими двома факторами група соціальної відповідальності та стандартів навколишнього середовища компанії "Puma" відповіла недвозначно: "Ми маємо покращити існуючу ситуацію". "Nike" планує застосувати, як один із шляхів вирішення проблеми, так званий 'balanced scorecard approach', який забезпечить трудові стандарти поряд з ціною, якістю та доставкою товарів. В компанії "Adidas" група відповідальності кожного члена корпорації на даному етапі займається проектом, що оцінює вплив закупівельної політики компанії на кількість робочих годин на фабриках постачальників. Хоча цей проект ще не закінчено, Френк Хенке, голова групи, зазначив: "Довгі робочі години - це проблема багатьох наших постачальників, і ми розуміємо, що наші процеси планування ще сильніше тиснуть на них. Ми переглядаємо і пристосовуємо внутрішні процеси нашого планування і віддаємо накази зменшити цей тиск". Якщо компанії-виробники спортивного одягу хочуть бути впевненими, що права робітників елементарно поважаються, їм потрібно вдатися до наступних кроків: 1. Розробити і впровадити трудову політику, яка б закликала постачальників та їхніх субпідрядників поважати міжнародні трудові стандарти, у тому числі МОП. Адже це - основні права робітників. 2. Змінити закупівельну політику, щоб припинити експлуатацію робітників. Трудову політику треба поєднувати із поточною закупівельною політикою. Гарантувати, що трудові стандарти є основними критеріями при виборі постачальників поряд з показниками ціни, часу та якості. Домовлятися з постачальниками про справедливу ціну, яка об'єктивно відображатиме витрати виробництва та дозволятиме постачальникам дотримуватися етичних трудових стандартів. Розробити більш стабільні довготривалі відносини з постачальниками та фабриками, що надасть останнім можливість з часом використовувати постійну робочу силу на справедливих умовах. Деякі компанії, такі як "Nike", "Reebok", "Adidas", та "Puma2, почали співпрацювати одна з одною, а також з іншими фірмами через multi-stakeholder initiatives. Це є важливим кроком вперед. Але прогрес буде обмежено, якщо уся галузь виробництва спортивного одягу не розробить програму забезпечення прав профспілок, якщо не забезпечить постійну співпрацю між основними компаніями галузі та Міжнародною федерацією робітників текстильної, швейної та шкіряної промисловості через структурну домовленість в межах галузі або компанії. 3. Запровадити трудові норми поведінки таким чином, щоб це призвело до постійного покращення умов праці. Треба роз'яснити постачальникам, керівникам фабрик та їхнім субпідрядникам, що права робітників створювати і об'єднуватись у профспілки та укладати колективні договори - є основними. Проводити разом із робітниками, профспілками та місцевими організаціями перевірки на робочих місцях, щоб впевнитися, що із трудовими стандартами усе гаразд. Розробити доступні і надійні засоби, за допомогою яких робітники зможуть повідомляти про факти експлуатації та зловживань. Компанія має забезпечити робітникам доступ до інформації про те, які заходи в результаті ревізій і соціальних перевірок вживаються для покращення умов праці на фабриці; а також надати робітникам можливість доповідати про виконання чи невиконання цих заходів. 4. Співпрацювати з іншими компаніями для вирішення ендемічних проблем індустрії спортивного одягу. Компаніям слід публічно визнати цінність широкої співпраці з профспілками та іншими зацікавленими організаціями у вирішенні наявних проблем. 5. Інформувати громадськість про умови праці, а також надавати прозору інформацію про те, як бізнес-рішення впливають на права робітників. Постачальники та керівники фабрик повинні визнати своїм прямим обов'язком поважати права робітників. У своєму прагненні отримати частку прибутків, вони не повинні нехтувати обов'язками, порушуючи трудове законодавство і експлуатуючи робітників. Олімпійський рух має внести свою частку у гарантуванні поваги до прав робітників з боку індустрії спортивного одягу через Міжнародний олімпійський комітет (МОК), національні олімпійські комітети (НОК) та організаторські комітети, вдавшись до таких дій: Внести поправки до Олімпійської хартії з метою виділення в окрему статтю зобов'язання поважати права робітників. Публічно закликати до припинення експлуатації та порушень прав робітників, що задіяні у виробництві спортивного одягу; а також натиснути на цю промисловість і змусити робити свідомі кроки в цьому напрямі. Для МОК: прийняти політику, яка б вимагала, щоб умови праці під час виготовлення олімпійських фірмових товарів відповідали міжнародно-прийнятим трудовим стандартам, як це зазначено МОП. Уряди країн мають багато чого зробити, щоб виконати свої зобов'язання перед робітниками. Вони повинні гарантувати введення в дію та контроль за виконанням трудового законодавства, узгодженого з міжнародними трудовими стандартами. Вони також повинні створити ресурси для впровадження етичної політики щодо практики застосування найманої праці, у тому числі створення механізмів, які б факти експлуатації та образ робітників, які працюють на виробництві товарів з олімпійською емблемою. Суворі перевірки умов праці та належна увага до скарг про порушення соціальних стандартів мають стати звичною справою. Громадськість також може зіграти важливу роль, завдаючи тиску на індустрію спортивного одягу, змушуючи таким чином її реформувати свою політику та методи. Повага до прав робітників на Олімпіаді в Сіднеї Організаційний комітет Олімпійських та Параолімпійських ігор у Сіднеї в 2000 році прийняв Кодекс практики застосування найманої праці для виробництва ліцензованих олімпійських товарів. Кодекс, який було обговорено з Австралійською радою профспілок (ACTU) та Трудовою радою Нового Східного Уельсу в 1998 році, вимагав виплати справедливої заробітної плати, обмежень годин праці та дотримання поваги до прав свободи об'єднання в асоціації та укладання колективних договорів. Зобов'язання FIFA дотримуватися трудових стандартів при виготовленні футбольних м'ячів - В середині 1996 року міжнародний профспілковий рух опублікував докази того, що на виробництві футбольних м'ячів, які носили логотипи FIFA, Міжнародної футбольної асоціації, використовувалася дитяча праця. Ці докази були підкріплені також відеоплівкою. М'ячі вироблялися в місті Сіалкот, Пакистан, де на той час створювалося три чверті світової кількості футбольних м'ячів. Це відкриття було зроблене якраз перед початком проведення Європейського футбольного кубка 1996 року, і за допомогою засобів масової інформації набуло всесвітнього розголосу. 3 вересня 1996 року на вимогу профспілок FIFA погодилася прийняти "Кодекс практики застосування найманої праці" для своїх ліцензованих товарів. Критерії трудових стандартів, які ґрунтуються на Декларації МОП про фундаментальні положення та права на роботі тепер були включені до договорів з ліцензування. Однак неодноразово звинувачувала FIFA у недотриманні цього кодексу, підтверджуючи це доказами. Кодекс для індустрії спортивних товарів. Світова федерація індустрії спортивних товарів (WSFGI) - це незалежна асоціація, створена постачальниками даної промисловості, національними організаціями та підприємствами, пов'язаними з індустрією спортивних товарів. До її членів входять світові спортивні бренди, роздрібні торговці та виробники спортивного одягу і спортивних товарів. У 2000 році федерація представила доповнений Кодекс норм поведінки, оснований на міжнародних трудових стандартах, розроблених в основних конвенціях МОП. У преамбулі до кодексу зазначено: Члени WFSGI усвідомлюють ту важливу роль, яку вони відіграють у світовій економіці, та свій вплив на соціальні й економічні умови виробництва спортивних товарів. Хоча кодекс є грунтовним на папері, WFSGI доклала мало зусиль, щоб її країни-члени втілили його в життя. Олімпійський рух є особливо яскравим прикладом такої байдужості. Не дивлячись на його прагнення до чесної гри, міжнародної солідарності, він не вжив ніяких практичних заходів глобального рівня, щоб змусити бренди спортивного одягу змінити експлуатаційні та несправедливі умови праці… Міжнародний олімпійський комітет, як головний керівний орган світового спорту, має моральний та законний обов'язокзакликати до таких змін. Цей обов'язок полягає, зокрема у тому, що МОК повинен впевнитися, що компанії, які використовують олімпійський логотип, поважають основні права робітників. Це здається безвідповідальним, особливо враховуючи те, що такі компанії-виробники спортивного одягу, які виступають офіційними постачальниками спортивного одягу та спорядження для МОК (наприклад, "Mizuno", постачальник офіційного одягу для посадових осіб МОК організаційного комітету країни, яка приймає Олімпійські ігри (наприклад, "Adidas", що є офіційним спонсором спортивного одягу в Афінах - 2004), або для національних олімпійських команд через їхні національні олімпійські комітети, не мають зобов'язань гарантувати, що їхні товари не вироблені за допомогою експлуатації робітників. МОК є власником прав на усі олімпійські символи, знаки, у тому числі на емблему з п'ятьма кільцями, і є відповідальним за загальне управління усіма олімпійськими маркетинговими програмами та програмами ліцензування. Якби олімпійський рух дав зобов'язання поважати трудові стандарти, подібно до його зобов'язань про захист навколишнього середовища, це могло б відіграти важливу роль у поліпшенні умов праці багатьох робітників, які виробляють спортивний одяг. |
© Східно-Європейський Інститут Розвитку, 2003 Ця сторінка є власністю Східно-Європейського Інституту Розвитку При перепублікуванні матеріалів посилання обов’язкове