Здоров'я - це краса

Фатхалі М. Могхаддам

Подія, що надзвичайно вразила мене, сталася у грудні 2003 року, коли я зайшов до відеокрамниці. Підлітки вибирали фільми. Один з них взяв „Семирічну спрагу” з Мерилін Монро і, сміючись, запитав: „Ну, що? Як вам ця?”
Його приятель відповів: „О, ні! Ти помітив, яка вона товста?”
Інший хлопчина додав: „Ага, я чув, у неї був шістнадцятий розмір чи що!”
”Ого! Ну і корова!” Підлітки, помираючи зі сміху, вийшли з крамниці.
Я залишав відеокрамницю, думаючи про те, як же змінилися смаки. Мерилін Монро колись була символом чарівності та краси, а нині її фігуру вважають неправильною, і сама вона навіть стала об’єктом глузувань.

У багатьох східних культурах перевага традиційно надається жінкам з формами Мерилін Монро, а не нащадкам Твіггі ХХІ століття, таким собі худорлявим Гвінет Пелтроу. Ідеальна виконавиця „танцю живота”  швидше за все є повнотілою, аніж худою. Дослідження традиційних культур Азії та Африки дало багато прикладів, коли дівчаток-підлітків заохочують гарно їсти, щоб мати пишну фігуру, ставати ще красивішими за місцевими стандартами. Тому, коли ми розглядаємо проблему ідеальної ваги, існує багато відмінностей, які залежать від культурних традицій та часових рамок, а краса є досить суб’єктивним поняттям.

У книзі Карла Гронінга „Прикрашена шкіра: Світове дослідження боді арту” (2002 р.) описано велике різноманіття шляхів, за допомогою яких різні людські групи змінюють своє тіло, щоб зробити його красивішим відповідно до місцевих стандартів. Для сторонньої людини деякі з таких традиційних методів прикрашання можуть здатися дивними і навіть безглуздими. Наприклад, жінки племені Кау в Судані традиційно отримують ритуальні помітки, які для нас здаються простими рубцями на тілі. Перший рубець робиться в період статевого дозрівання, після чого шрами додаються на основних перехідних періодах життя, доки  жінка не народить першу дитину. Якщо декому це видасться жорстоким, згадайте про численні пластичні операції, на які сьогодні наважується все більше число представниць західних держав. Не можна не погодитися, що засоби досягнення „точеної фігури” або „пухленьких губок”, чи красивого підборіддя є не менш екстремальними. Усе це підкреслює різне сприйняття краси в різних культурах і в різні часи. Єдина послідовність, яку можна помітити -- наша готовність іти практично на все, аби лише стати вродливими.

Але чи дійсно це так? Чи так уже відрізняється поняття краси у різних народів та в різні історичні періоди? І навряд чи ми задумуємося над таким:  ставлячи перед собою питання: „Що таке краса?”, ми насправді запитуємо: „Що таке здоров’я?”

Красиве обличчя: ще один погляд

Що таке красиве обличчя? У ХІХ столітті Френсіс Гелтон (1822-1911) займався створенням комбінованих облич, накладаючи одне фото на інше. Він виявив, що створені ним обличчя були красивішим за оригінальні знімки. Ідея того, що типовість є красивою, більш привабливою, була підтверджена і більш недавніми дослідженнями, в яких для створення комбінованого обличчя використовувалася комп’ютерна технологія. Існують також докази того, що комбіноване обличчя, зіставлене із найпривабливіших облич, є ще привабливішим. Що ж є такого у комбінованому або типовому обличчі, що робить його красивішим?

Один із варіантів відповіді на це запитання було запропоновано у рамках дослідженням привабливості облич людей різних національностей. Він полягає в тому, що риси дитячого обличчя вважаються більш привабливими. Це і чиста, гладенька шкіра, і великі, широко посаджені очі, маленький носик та підборіддя. Найочевидніша причина цього – це те, що усі ці риси сприймаються нами, як ознака гарного здоров’я.

Красиве тіло: ще один погляд

Випадок з Мерилін Монро показує, що тіло, яке ми вважаємо красивим сьогодні, завтра може таким вже не здаватися. Порівняльне дослідження різних культур наче доводить, що красиве тіло в одній культурі може вважатися не надто привабливим у іншій. Але чи є ці твердження справедливими? Ні.

Девендра Сінгх ретельно дослідив статистику стандартів (вимірів, розмірів) тіла моделей на сторінках «Playboy», опублікованих в період з 1955 по 1965 роки, та переможниць конкурсу “Міс Америка” з 1923 по 1987 роки. Він, як і багато інших дослідників, дійшов висновку, що останніми роками спостерігається тенденція зменшення ваги тіла. Скажімо, що стосується загальної ваги, то жінки з часом ставали все легшими. Однак він також виявив, що при цьому пропорція „талія-стегна” цих красунь залишилася майже незмінною. За словами Сінгха, важливість цієї пропорції полягає в тому, що вона слугує такого собі роду індикатором здоров’я жінки та її здатності мати дітей.

Було також встановлено, що чоловіки віком від 25 до 85 років віддають перевагу жінкам, що мають такий індикатор здоров’я. Це вказує на те, що таке вподобання переходить від покоління до покоління і не обмежується, наприклад, однією епохою. У дослідженнях, до яких були залучені і жінки, і чоловіки, була висловлена думка, що здорове тіло буде більш вірогідно сприйматися як красиве.

Іронія даної ситуації полягає в тому, що часто-густо ми більше інвестуємо в індустрію краси, а не здоров’я. Нам слід переосмислити співвідношення між красою та здоров’ям, не забуваючи про те, що здоров’я – це і є краса. Не дивлячись на відмінності у смаках, що спостерігаються в різні епохи і в різних культурах, існує певна сталість у баченні більш здорового, як більш красивого.