ЯКИЙ У МЕНЕ ВИГЛЯД?

Не змінюй своє тіло, зміни своє ставлення до нього!

 Не треба бути надто уважним, щоб помітити, що жінки, яких ми бачимо по телевізору та в журналах мод, завжди дуже худі. Протягом останніх тридцяти років жінкам безперервно нав’язували такий ідеал краси, за яким вони повинні бути неймовірно худими.

Які ж наслідки це має для них? Наприклад, такий недуг як анорексія (“аnorexia nervosa”)  ще донедавна був рідкісним явищем,  а нині цією хворобою страждає все більше людей. Така ж картина і з “булімією”[1]. Ще три десятиліття тому вона була фактично невідомою. Сьогодні переважна більшість жіночих проблем – анорексія і булімія: 90-95%  людей, що страждають від проблем з харчуванням, складають жінки. Перші дослідження питань, пов’язаних з невпорядкованим  харчуванням показали, що анорексія і булімія були хворобами в першу чергу буржуазії і знаті. Нині від цих хвороб все більше потерпають представники чорношкірого і азіатського населення, а також жінки, що належать до робітничого класу. Про серйозну шкоду здоров’ю говорить той факт, що від 5 до 21 відсотка жінок, госпіталізованих з такими недугами, помирають у лікарні. Адже наслідки цих хвороб невтішні – гіпотермія, зневоднення організму і припинення роботи нирок.

Наслідком акцентування на схуднення був також надзвичайний розквіт “дієтної” індустрії. Сьогодні тільки в Північній Америці “дієтний” бізнес приносить щорічно 35 мільярдів доларів доходу. Величезна кількість книг, відеоплівок, програм і комерційної журнальної продукції,  які розповідають про дієти і способи схуднення, просто  приголомшує. І  хоч дієт -- велика кількість, і кожна з них є унікальною, та є у них щось спільне – жодна не приносить бажаного результату. Багато жінок, яким невідомі анорексія чи булімія, мають інші проблеми -- постійні підрахунки калорій. А ще вони весь час думають,  скільки чого їсти, постійно контролюють свою вагу. Через неспроможність досягти ідеальних форм, багато жінок почувають себе невдахами.

В усі часи вроду розуміли по різному. Протягом усієї історії людства у більшості суспільств огрядні жінки асоціювалися з бажаним соціальним статусом: серед бідного населення огрядність – ознака заможності. Також у багатьох країнах повнота викликає захоплення, оскільки це -- ознака плодючості, сили і процвітання. Великих жінок сприймають як вродливих і сексуально привабливих у багатьох  країнах. В Африці, наприклад, поширена думка, що товсті жінки -- сексуально зрілі, плідні, процвітаючі, сильні і мудрі. Незважаючи на ці цінності, що превалювали  у багатьох культурах, у західному світі товстих людей недолюблюють і навіть побоюються їх. Повна людина тут здебільшого асоціююється з ледарством, ошуканством, тупістю.

Товстуни  все ще залишаються об’єктом насмішок коміків та карикатуристів. За оцінками медиків, товсті люди  більше хвилюються, у них результати – здебільшого не такі гарні. Також товсті жінки, на відміну від худих, зазнають більшої дискримінації на ринках праці.

Шаблон чи міжнародна норма?

Ідеал фізичної вроди все більше стандартизується у світі. Однак у цьому ідеалі худючість є хоч і важливим, але не єдиним фактором. В основному щоб відповідати стандарту, потрібно бути дуже молодою, здоровою, білошкірою, цивілізованою і заможною людиною. Цей, європейський, ідеал краси, все більше впливає на жінок усього світу. В журналах мод і ЗМІ рідко можна побачити чорношкірих жінок, латиноамериканок, південноазіатських і азіатських жінок, а також представниць корінного населення різних країн. Індустрія краси закликає жінок відповідати цьому вузькому стандарту краси, який є досяжним для  незначної меншості населення світу.

Багато письменників писали, що цей ідеал краси має руйнівні наслідки для жінок, чий колір шкіри не є білим. Багато таких жінок не можуть позбутися почуття неприйнятності, вони почувають себе потворними, неповноцінними, незграбними і невправними. Більшість жінок не вважають своє тіло джерелом задоволення і функціональною частиною своєї жіночності. Навпаки, вони проводять над ним різні маніпуляції, виснажують його, неправильно з ним поводяться, щоб наблизити його до стандарту “прийнятності”.

В культурі, де значимість жінки визначається за привабливістю її тіла, для людей її вигляд та її сутність стають близько пов’язаними. В жінці таким чином перестають бачити людину – ігноруються її інтелект, здібності, почуття, а цінується винятково фізична оболонка.

Багато жінок, стурбованих своєю зовнішністю, часто починають ставитися до тіла і його функцій з недовірою та страхом. Замість того, аби приділяти увагу більш важливим аспектам життя, вони замикаються у собі і терплять поразки у війні з габаритами  своїх тіл. Потім почуття стурбованості своєю зовнішністю покидає їх, часто залишаючи  у ненависті до самих себе. Жінка може навчитися приймати своє тіло шляхом перевірки почуттів, що лежать в основі ставлення до нього, вивчення культурних та індивідуальних причин цих почуттів, а також шляхом розширення свого розуміння краси. Діючи таким чином, багато жінок знаходять у собі впевненість, здібності і почуваються добре у суспільстві.