Діалоги та непорозуміння

Семінар «Схід-захід: діалоги та непорозуміння» проходив у Німеччині в маленькому (п`ять тисяч мешканців) містечку, що було засноване в добу середньовіччя, в самому серці країни. Місце вибрано не випадкoво — неподалік від кордону між колишніми Східною та Західнoю Німеччинами. На організацію проведення семінару було витрачено стільки коштів, що навіть гості із Західної Європи були вражені, a щo вже казати про учасників зі Східної Європи. Для кожного учасника в готелі «Зільбергльокенблюме» було зарезервовано окремий номер з вітальнею, спальнею і двома туалетами. Плюс шведський стіл на сніданок, багатотомні меню на обіди й вечері, кава семи сортів під час кофе-брейків між засіданнями. В усіх барах містечка напої будь-якї міцності наливалися особам з бейджами учасників семінару безкоштовно в необмеженій кількості. А організатори були такими чемними і тактовними, якими бувають тільки пунктуальні німці, яким сказали бути чемними і тактовними протягом певного періоду часу. 

Але надто високий науковий рівень семінару цілком виправдовував вкладені в нього кошти. Діалоги велися не лише на засіданнях, а й у неформальній обстановці під час обідів, брейків, екскурсій. На всіх рівнях обговорювалися не тільки традиційні економічні, а й психологічні, лінґвістичні, есхатологічні, інтелектуальні, національні, психосексуальні, екзистенційні питання серед яких були і провокаційні. Доповіді були надзвичайно полемічними, обговорення — надзвичайно гострими, а ініціаторами такого загострення зазвичай були «східняки». Вони говорили про низький життєвий рівень та різні менталітети, про війну на Кавказі та інші питання, суть яких західним інтелектуалам було важко зрозуміти.

Та, не дивлячись на усілякі непорозуміння між Сходом і багатим Заходом, поміж учасників семінару непорозумінь не було. І гострі діалоги між західними та східними інтелектуалами завжди завершувалися мирно. Про це завбачливо подбали організатори. Серед учасників була одинакова кількість чоловіків і жінок. Гості із заможного Заходу переважно були психологами, соціологами чи славістами чоловічої статі, гості зі Сходу — добре освіченими слов`янками до сорока років. 

Неформальні контакти, як основний інструмент поглиблення науковості гуманітарних дисциплін, встановилися протягом першої вечері. І тільки красень із Мальме Ларс Морсон, психолог і славіст, що вважався фаховим знавцем загадкової слов`янської душі, тривалий час лишався сам. Вечорами він сидів у барі готелю з келихом улюбленого рейнського рислінгу, неуважно переглядав матеріали попередніх конференцій і вдавав, ніби не бачить, як француз Анрі Пере, фахівець із соціокультурних контактів, пестить під столом коліно болгарки Петі Рачкової, яка виголошувала доповідь з презентації західної маскулінності в посткомуністичному світі. Або як його, Ларса, співвітчизник, могутній вікінґ Андерс Рандеб`єр, психолог міжнаціональної підсвідомості, стискав обидві руки москвички Наташі Орлової, яка теж займалася колективною підсвідомістю, а саме значенням берлінської стіни у підсвідомості Європи.

Наприкінці першого тижня роботи семінару з`явилася нова учасниця — Руслана з Києва. Вона добре говорила не тільки англійською, а й німецькою, а діловий костюм на засіданні сидів на ній ідеально. І Ларс зрозумів, що треба діяти, поки до трохи розгубленої Руслани не підсяде гладкий корсиканець Зігомар, автор монографії з кроскультурних досліджень європейської ідентичності. Тим паче, що розпочати розмову було дуже просто.
— Ваша доповідь була просто блискучою. Чесно кажучи, це краща доповідь на всю Східну Європу.
— На жаль, я не чула інших доповідей.
— Вас щось затримало?
— Захворіла моя мама. Але потім їй стало краще, і вона наполягла, щоб я все-таки поїхала. 

— Сподіваюся, вашій мамі стане ще краще, коли ви повернетесь. 
— Я теж сподіваюся. Ми з сином вирішили, що я маю їхати. Тим більше, цей текст був готовий давно, а не писався як доповідь на семінар. 
— У вас чудова доповідь! Почуття власної гідності як передумова ведення діалогу та розв`язання непорозумінь! У вашій доповіді стільки ідей! Між іншим, це блискуче підмічено: гідність, що грунтується на матеріальному достатку і соціальній захищенності, не є екзистенційним проявом людської гідності! Тут потрібна ірраціональна гідність як сутнісна риса людини незалежно від того, чи сита вона, чи голодна!

Ларсу захотілося розповісти Руслані про те, як рік тому він опинився в Україні серед поля сам на сам із холодним лихим дощем, і ані паспорт громадянина вільного світу, ані кредитна картка, ані вчасно сплачена страховка нічим не могли допомогти йому. Допомогла витримка сина моряка. А також допоміг дядько у брезентовій куртці, що гукнув йому: шнель! (єдине іноземне слово, яке знав), затяг шведського гостя до вантажівки, яка везла свиней і довіз його разом зі свинями в більш-менш сухе місце. Ларс мало не розповів Руслані про ту пригоду, але тоді б довелося розповідати, яким вітром його занесло в українське поле, а цього йому не хотілося.

Офіціант забрав тарілки з-під салату, приніс гаряче. Блюдо з шатобріаном було вміщено на марміт, а одинадцять тарілок з різноманітними гарнірами розташувалися по колу. Руслана не вигукувала «Боже, яка розкіш, яке диво, яка казка!», як це робили її коліжанки зі слов`янського світу. Хоча вона за кордоном тільки вдруге (Ларс уже запитував її про це). І йому знову згадалася подорож до України рік тому і жінка, до якої він їздив. Згадалося, як вони їли алюмінієвими виделками в ресторані на вокзалі шницелі з вермішеллю. Він хоч і був голодним, але ніяк не міг розпочати трапезу, і жінка, яка миттю поглинула свою пайку, радісно вловила його вагання, запитала: «ви не будете?» і рвучко підсунула до себе його тарілку.

Для учасників семінару столики в ресторані накривали тільки на двох, і Ларс, який протягом першого тижня їв сам, і, при усій своїй споглядальності та інтравертивності, відчував себе самотнім, нарешті оцінив глибоку мудрість організаторів семінару. Ніхто не заважав йому вести його власний діалог з українкою. 
— Яка ви гарна.
Руслана підняла на нього здивоване обличчя. Ларс зрозумів банальність компліменту і поглибив його науковими узагальненнями історико-географічного спрямування:
— У ваших країнах дуже багато гарних жінок, і це не комплімент, а констатація. На відміну від наших країн. Ви знаєте, Руслано, це наслідки багатовікового спалення відьом. Не одне сторіччя знищували дуже молодих жінок, та ще й переважно до того, як вони ставали матерями. Це було давно. Але тоді, в ті давні часи, гарних дівчат було знищено так багато, що відбулися непоправні антропологічні зміни у західній культурі.

— А в нашій країні знищували переважно чоловіків. І, як ви розумієте, кращих з них. І це було зовсім недавно. Наші інквізиції й війни ще навіть не стали історією. Офіціант забирає недоїдений шатобріан, подає морозиво з tutti-frutti та свіжі тропічні фрукти. Починає грати музика. За вечерею завжди вмикають музику. Запалилися різноколірні канделябри над столиками. Вино можна замовити сюди, а можна спуститися до бару. 
— Яке ви бажаєте вино? Біле? Рожеве? Червоне? Чи мартіні? Або чері? 
— А можна шампанське? — вперше усміхається Руслана. Штучне світло грає в її очах і сережках. Та жінка також була гарна. То була викладачка провінційного університету. Ларс познайомився з нею за оголошенням. Після тридцяти він збагнув, що прийшов час одружитися, а також збагнув, що в його оточенні жінки, з якою він хотів би це зробити, просто нема. Фахівець зі слов`янської ментальності вирішив пошукати жінку в слов`янському світі. Старанно виводив на конверті кирилічні літери. Після півроку листування запропонував зустрітися. Вона написала, що не має грошей поїхати зустріти його з літака в Києві, і навіть нема в кого позичити на тиждень, і він зважився їхати сам. З Києва розбитим, смердючим поїздом дістався до обласного міста. Автобуси до районного центра не курсували у зв`язку з метероумовами, і він поїхав у приватному авто, яке обламалося серед поля, де він залишився сам під дощем серед ночі. Потім його довезли до сусіднього містечка у вантажівці зі свинями. А потім він таки дістався до потрібного містечка. Від жінки, до якої їхав з трьома жахливими пересадками, Ларс тікав на третій день, як дезертир з поля бою, втішаючи себе тим, що, по-перше, вона вже не юна дівчина, а по-друге, в них нічого не було. Тоді він зарікся знайомитися з добре освіченими жінками зі Східної Європи, бо не міг позбутися незрозумілого почуття вини за свої фірмові валізи на коліщатках і добротні черевики у світі, де всі ходять у гумових чоботах і тягають великі брудні торби.
— ...Шампанське в зал для обідів не носять. Але його можна замовити в номер. Як ви на це дивитеся, Руслано? Адже пити шампанське — то була ваша ідея. А до того ж з вікон моїх кімнат можна побачити монастирське подвір`я. Ви не пошкодуєте. Адже ваші кімнати виходять на площу Ринок, a це зовсім інша перспектива...

Срібне відерце з шампанським «bon courage» і два високі келихи вже чекають на них на столику поряд з дверима до номера, де мешкає Ларс. Як тільки Ларс вставив до щілини пластикову картку-ключ, звідкілясь виник кельнер, відкоркував шампанське і так само спритно зник. Ларс пропустив Руслану вперед, ввіз до кімнати столик з шампанським і розкладеними віялом плитками шоколаду. Він згадав, як роздавав шоколад сусідським хлопчакам своєї попередньої української знайомої, і як вони хапали ті плитки і зникали, не подякувавши. 
Ларс зібрав шоколадки зі столика, поклав їх Руслані на коліна:
— Візьміть для сина. Це дуже якісний шоколад.
Сказав і знітився (може щось не так)? Але Руслана посміхнулася і заховала шоколади до свого портфеля.

Ларс розлив шампанське «bon courage». Келихи дзенькнули в тональності ля мінор. То було дуже добре шампанське. Після якого ординарні вина вже не п`ються до кінця життя. Спогад про «bon courage» дає мужність не пити нічого, поки не буде нагода пити щось саме такого ґатунку. 
А після шампанського чоловік і жінка підійшли до вікна і дивилися, як в сутінках перше осіннє листя тихо падало на плити монастирсього подвір`я, і вони обидва погодилися: так, це один з куточків всесвіту, що береже відчуття вічності. То був жіночий монастир, куди ще в долютеранську добу засилали аристократок, які порушували правила моральності. А потім рука чоловіка тихо лягла на плече жінки, і жінка не відштовхнула тої сильної, ніжної руки.А після запаморочливих поцілунків чоловік підняв жінку на руки, і вона прошепотіла: «Боже мій, я була самітньою понад три роки.

Скільки всього сказано й написано про такі зв`язки, що їх іменують випадковими? Що то є? Насмішка з кохання, чи навпаки, тільки в такі хвилини до двох приходить незіпсуте почуття, а все інше — то розрахунок, гра, змагання? То перемога чоловіка над жінкою чи вияв жіночої свободи? Це те, в чому каються, чи те, що згадують як подарунок долі? Це те, після чого не може бути продовження, чи навпаки, тільки такі пориви бувають початком особливо глибокого єднання чоловіка й жінки? Нема правил, нема законів. Є життя. І в житті є ірреальні моменти, коли закони реального світу тимчасово не діють. 

...Другий тиждень роботи семінару «Захід-Схід: діалоги та непорозуміння» наближується до свого завершення. Організатори починають нагадувати учасникам, хто летить з Франкфурта, хто — з Берліна, і що кожного вчасно доставлять до аеропорта. Учасники обмінюються домашнім та службовими телефонами, поштовими та електронними адресами. Усі сподіваються на нові семінари й нові зустрічі. 
В срібній залі готелю «Зільбергльокенблюме» організовано прощальний бенкет, де грає жива музика і де представлені top-wines з усіх країн Європи — як Західної, так і Східної. Чоловіки одягли чорні «трійки» й «метелики», жінки причепурилися, як пави, і тільки в Руслани звичайна вечірня сукня. 

Руслана стурбована. Вона сьогодні телефонувала додому. Мамі краще. Але з часу її відсутності виникло багато інших проблем. Подумки вона вже там, вдома, на мокрих київських вулицях. Ларс розуміє, що він не завоював цієї жінки. Хоча між ними БУЛИ моменти особливого порозуміння. Але Руслана дозволила дзвонити і писати. І вона запрошує до Києва. Можливо, там їхній діалог буде продовжено.

Євгенія Кононенко,
письменниця, автор чотирьох книжок,
числених публікацій у періодиці, 
недрукованої книги оповідань 
"Повії теж виходять заміж"