МІФИ І ПРАВДА ПРО СТАРІННЯ НАЦІЇ  

Міфи та хибні уявлення урядів впливають сьогодні на формування популяційної політики. Навіть доповідь відділу ООН з питань населення про міграцію, зроблена у 2000 році, сьогодні вже є неправдоподібною з її аргументами про важливість зростання населення у розвинутих країнах (не кажучи вже про країни, що розвиваються). У доповіді стверджувалося, що демографічні показники країн з низьким рівнем відтворення повинні бути змінені, якщо вони зрештою хочуть мати економічно стабільну вікову структуру. Така політика може запобігти передбачуваній катастрофі надмірного старіння нації. 

Міфи, що повинні бути розвінчені 
Важливою частиною міфу про катастрофу, викликану старінням нації, є хибна думка про те, що приріст населення має бути нескінченним.
Така думка просувалася групами тиску, які від зростання населення отримували вигоду через збільшення цін на нерухомість та на ринках масового збуту, зростання попиту на будівельні роботи. Підтримуючи політику іміграції, вони таким чином отримували дешеву та слухняну робочу силу, що згодна працювати на непрестижних посадах, а також вже досвідчений персонал, на навчання якого країна не витратила ані копійки. Однак вже доведено, що приріст населення має і свої негативні сторони. Засвоєння уроків минулих цивілізацій, чисельність яких переросла межі доступних їм ресурсів, і як результат стала причиною занепаду цих цивілізацій, довела цей факт. Зростання кількості населення - це сьогодні ніби нагадує катання на велосипеді, коли постійно доводиться крутити педалі, бо інакше просто впадеш. 
У багатьох розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, внаслідок подальшого зростання населення загострюються такі проблеми, як: 
- надмірна втрата орних земель внаслідок урбанізації;
" соціальні проблеми перенаселених міст; 
- величезна частка безробітних та таких, що навіть в принципі не можуть бути влаштовані на роботу, більшість з них -- імігранти, що знаходяться на найнижчій сходинці драбини праці; 
- зростання обсягів виробництва шкідливої їжі; 
- занадто велика кількість транспортних засобів, що паралізують дорожній рух та призводять до ще більшого забруднення навколишнього середовища ;
- культурний занепад, що може інфікувати наступне покоління імігрантів, навіть якщо "першоприбульці" привнесуть "свіжу кров" та енергію.

Приріст може зупинитися і без катастрофи. У стабільному чи навіть старіючому суспільстві існують альтернативні переваги, пов'язані з прибутками та працевлаштуванням.Поглянувши на будь-яку країну, можна побачити, що в ній є достатньо потрібних якісних вдосконалень. Без постійного збільшення споживання та витрачання ресурсів, кількість яких і без того весь час зменшується, не повинно бути нестачі робочих місць та прибутків. Якщо б усі програми виконувалися, в тому числі і щодо збереження ресурсів та запобігання їх марнувань, то безробіття б не існувало, навіть якщо б кількість людей, що потребують нового житла чи предметів споживання, була меншою. Але аргументи, які викликають страх перед старінням нації, несуть у собі і парадокс про нестачу молодої робочої сили. Зверніть увагу, жахливі цифри були вигадані відділом ООН з питань населення з метою підтримання сталих показників демографічної завантаженості.Наприклад, Східній Кореї знадобиться 94 мільйони імігрантів на рік, що майже удвічі більше за її населення. Але іммігранти також старіють, а відтак, згідно з міфом про приріст населення, у майбутньому знадобиться їх ще більше.
Міф про те, що без постійного приросту населення старіюча нація зрештою не матиме достатньої кількості людей працездатного віку, розвінчує вагомий доказ. Так, протягом останніх п'ятидесяти років кількість австралійців віком до 15 років зменшилася на 20 відсотків, а тих, кому за 65 років -- збільшилася на 12%.І це не мало жодних негативних наслідків. А протягом наступного півстоліття очікується, що це співвідношення становитиме 16% і 24%, відповідно. 
У західних країнах пенсії становлять лише одну третю частину соціальних виплат. Співдружності (дані 1996-1997 рр.), а число пенсіонерів, що живуть за свої кошти, збільшується. Треба сказати, що більшість людей похилого віку продовжують вносити свою лепту в економіку, виконуючи неоціненну волонтерську роботу в усіх галузях, зокрема вони займаються вихованням 68% загальної кількості дітей. Сьогодні, маючи краще здоров'я, більша кількість людей літнього віку ще здатні працювати на постійних посадах у багатьох галузях. Іронія в тому, що примусове звільнення на пенсію може здійснюватися у віці 45-50 років. От вам і загроза нестачі робочої сили.
З іншого боку, період несамостійності дітей збільшується - аж до 24 років. Їхнє виховання та освіта коштують значно дорожче за робочий час осіб похилого віку. Менше дітей і більше людей літнього віку - така вікова ситуація є меншим "тягарем". Ринок споживчих товарів і послуг є значно ширшим, ніж того потребують люди похилого віку. Але хто платить?
Можна поставити собі запитання: навіщо націям утримувати стабільні показники кількості населення на теперішніх рівнях? Населення світу у 19 столітті досягло лише одномільярдної позначки. Зараз воно становить 6 мільярдів і постійно зростає. І це при тому, що вже нема "пустих" материків, які можна заселяти, а є лише пустелі, які весь час збільшуються. 
Єдиною корисною причиною імміграції до розвинуті країни є гуманність. Оскільки глобальною популяційною проблемою є "занадто багато людей", практичним та гуманним було б вдатися до міжнародних заходів щодо зменшення кількості економічних та політичних біженців, число яких перевищує декілька мільйонів і постійно зростає. Цього можна досягти, усунувши соціальні, економічні та політичні причини, що призводять до бідування та створення умов заможного життя у своїх країнах. Для прикладу, число біженців з Африки зараз перевищує чисельність населення всієї Австралії. 
Сьогодні у Великобританії та Австралії існують досить неприродні методи сегрегаційного виховання дітей. Багато треба зробити, щоб сім’мї охоче заводили дітей. Вже не кажучи про явні соціальні недоліки родин , у яких - одна чи дві дитини.
Також бажано, щоб найбільш цивілізовані риси Західного спадку не приховувалися, а ними ділилися з рештою світу - незалежно від раси. Слід визнати, що для процвітаючих країн, які прагнуть більшого внутрішнього відтворення це, є безсердечною і навіть егоїстичною політикою, з огляду на бідність і страждання 23 мільйонів імігрантів та біженців. Їм треба допомогти в першу чергу.

Ніна Соколенко