|
Хіларі схвалює радянське вторгнення в Афганістан
Сенатор Сполучених Штатів Хіларі Клінтон, яка схвалює минуле колишнього Радянського Союзу за його вторгнення в Афганістан у 1979 році, сказала, що той напад допоміг запровадити права жінок у фундаменталістській мусульманській країні. "Радянський Союз намагався надати більше можливостей для жінок", -- сказала Клінтон у промові, виступаючи на Раді з міжнародних відносин у Нью-Йорку. У цитатах, відібраних "Нью-Йорк Сан", пані Клінтон зазначила, що Афганістан був "місцем, де 11 вересня задумувалось та забезпечувалось". Вона критикувала адміністрацію Буша за те, що не зосереджувала більше уваги на колишньому опорному пункті Аль-Каїди. ("NewsMax.com", вівторок, 16 грудня 2003 року.)
Афганська хроніка М. Хасан Какхар 27 квітня 1978 року - Народно-демократична партія Афганістану (НДПА) бере до своїх рук управління країною. Нур Мохаммед Таракі призначається президентом і генеральним секретарем НДПА. Амін і Бабрак Кармаль обіймають посади заступників прем'єр-міністра. Країна перейменовується на Демократичну Республіку Афганістан (ДРА). Весна 1978 року - починається рух опору традиційних племен. Кінець весни 1978 року - Радянський Союз обговорює можливе усунення Таракі та Аміна. 5 грудня 1978 року - НДПА підписує договір про дружні відносини з Радянським Союзом. 15 лютого 1979 року - Посла Сполучених Штатів Адольфа Дубса за наказом Аміна викрадають заколотники і вбивають під час спроби врятуватися. Сполучені Штати звинувачують Радянський Союз в ініціюванні стрілянини, яка призвела до смерті посла. Березень 1979 року - Радянський Союз починає надавати суттєву воєнну допомогу Афганістану, включаючи 500 військових радників, які прибувають сюди. 10 березня 1979 року - афганські військові підрозділи, розміщені в Гераті, піднімають заколот, вбиваючи 350 радянських громадян. До 20 березня заколот придушено з великими людськими втратами. Травень 1979 року - радянські консультанти починають перебирати на себе керівництво операціями на авіабазі в Баграмі, усуваючи від цього афганських урядових фахівців. Газета "Правда" у статтях про Афганістан називає цю країну "членом соціалістичного співтовариства". Багато хто розуміє ці публічні заяви так, що Афганістан підпадає під доктрину Брежнєва. Серпень 1979 року - генерал Іван Павловський, командувач радянськими сухопутними військами, прибуває до Афганістану зі штабом понад 50 офіцерів. 1 вересня 1979 року - Таракі відвідує Конференцію націй, що не приєднались, в Гавані (Куба). 11 вересня 1979 року - Таракі повертається до Кабулу. 12 вересня 1979 року - Амін усуває від влади Таракі, який відмовляється від своїх посад в уряді та НДПА. 14 вересня 1979 року - Спроба вбивства Аміна в президентському палаці. Вважалося, що це - справа рук Таракі. 16 вересня 1979 року - Амін обіймає перші посади, на яких перебував Таракі, в уряді та Комуністичній партії Афганістану. 18 вересня 1979 року - деякі члени попереднього уряду і військовослужбовці чинять опір, їх вбивають наближені до Аміна офіцери. Поширюються чутки, що Таракі було вбито під час сутички. На шляху до інтервенції Жовтень 1979 року - генерал Павловський та його штаб залишають Афганістан. Радянський Союз починає мобілізацію дивізій категорії "2" у південних республіках Радянського Союзу. 10 жовтня 1979 року - "Кабул Таймс" повідомляє, що Таракі помер від хвороби. Інші повідомлення натякають на смерть в результаті розстрілу, удушення або страти. 7 листопада 1979 року - У випуску з нагоди Радянського свята "Кабул Таймс" повідомляє про роль Афганістану "у продовженні Великої Жовтневої революції". Багато хто вважає цю заяву як сприйняття НДПА доктрини Брежнєва стосовно Афганістану. 28 листопада 1979 року - генерал-лейтенант Віктор Папутін, заступник міністра внутрішніх справ Радянського Союзу, прибуває до Кабулу для участі у засіданні стосовно "співробітництва та інших питань, що становлять взаємний інтерес". Багато хто припускає, що він є вищою посадовою особою КДБ, відповідальною за координацію вторгнення. Грудень 1979 року - декілька розміщених в Ташкенті радянських повітрянодесантних батальйонів зі зброєю важкого калібру розгортаються на авіабазі у Баграмі. 17 грудня 1979 року - главу афганської розвідувальної служби Ассадуллу Аміна, племінника Аміна, серйозно поранено при спробі здійснення терористичного акту. Він залишає країну, щоб отримати медичну допомогу в Ташкенті. 18 грудня 1979 року - повітрянодесантні підрозділи, розміщені в Баграмі, пересуваються, щоб прикрити Саланг Пасс. Це переміщення підкріплює перетин кордону, що готується 37-ою моторизованою піхотною дивізією, яка базується в Ташкенті. 25 грудня 1979 року - Радянський Союз вторгнувся в Афганістан. Брежнівська доктрина була радянською політичною доктриною, запровадженою Леонідом Брежнєвим у 1968 році. Її постулат: "Коли сили, які є ворожими для соціалізму і які намагаються повернути розвиток якоїсь соціалістичної країни в напрямку до капіталізму, то це стає не лише проблемою відповідної країни, а спільною проблемою і стосується всіх соціалістичних країн". Доктрина Брежнєва була замінена доктриною Синатри у 1998 році. Доктрина Синатри -- це назва, яку радянський уряд Михайла Горбачова жартома використовував для того, щоб охарактеризувати свою політику, яка дозволяла націям, що сусідили з країнами Варшавського пакту, вирішувати самостійно свої внутрішні справи. Ця фраза була вигадана міністром закордонних справ в уряді Горбачова Едуардом Шеварнадзе. Доктрина, названа згідно з піснею Френка Синатри "Мій шлях", оскільки дозволила цим націям іти власним шляхом, вона була протилежною до попередньої доктрини Брежнєва, яка була використана для виправдання радянського вторгнення в Чехословаччину в 1968 році". "З одного боку були люди переважно із слов'янських республік Радянського Союзу та їхні афганські союзники-комуністи; з другого -- афганські патріоти-мусульмани та їхні далекі зовнішні прихильники. Вони воювали один з одним з протилежних підстав. Перші вірили, що перебіг часу призначив їх для того, що очистити афганську землю від бур'яну, створити рай, де народ міг би жити завжди у щасті. Вони також вірили, що реакціонери вводили в оману воюючих афганців, що не було іншої альтернативи ніж примусити реакціонерів прийняти те, що було для них "добром". Ця віра виправдовувала їхній патерналізм і те насильство, яке вони здійснювали проти тих афганців, яких вони вважали такими, що збилися з дороги. Якщо коротко, радянські та їхні афганські союзники вірили, що вони знають, що є добром для афганців, і афганці були нездатні самі зрозуміти це. Афганські патріоти дотримувалися іншої точки зору і протидіяли вторгненню. Не було спільних підстав, які могли б стати основою для примирення. Тому залишилось вирішувати справу силою зброї. В результаті, багато тисяч афганців загинули, їхній благоустрій, створений упродовж століть, було знищено. Здоровий глузд переконав кремлівських політиків припинити знищення і дати афганцям можливість жити так як їм подобається лише у 1989 році, після майже десяти років війни. На цей час кожен дев'ятий афганець помер, кожен сьомий (або восьмий) був покалічений і кожен третій втік за кордон. Радянський міністр закордонних справ, Едуард Шеварнадзе оцінив витрати на війну у 60 мільярдів рублів. Афганістан лежить в руїнах, а Радянський Союз не довів до кінця мету боротьби супердержави (280 мільйонів населення) проти малої країни ( 15,5 мільйонів населення)". М. Хасан Кахар, дослідження "Радянське вторгнення і реакція Афганістану, 1979-1982рр." |
© Східно-Європейський Інститут Розвитку, 2003 Ця сторінка є власністю Східно-Європейського Інституту Розвитку При перепублікуванні матеріалів посилання обов’язкове